Пригоди бравого вояки Швейка

- Стріляти! Жваво стріляти! - Кріси затарахкотіли, а від пострілів блимали в пітьмі тисячі маленьких вогників. Та стрілянина тривала з десять хвилин, а чверть години перелітали над окопами ґранати і шрапнелі. Відтак прийшла до голосу артилерія обох сторін, а в середині стрілянина замовкла, бо наказали припинити вогонь. Однак тиша тривала коротко і залунала вимовна команда:

- Байонет ауф! Штурм! Штурм! Форвертс! Форвертс!

Вояцька маса вискочила з окопів, щоби мордуватися з противником уже безпосередньо.

До голосу мали прийти за хвилю баґнети, що мали розпороти не один живіт, не одну грудь.

Ледве вояки вискочили з ровів, почала їх по п’ятах кропити австрійська артилерія. Чути було, як хтось кричить до телефону:

- Шперфаєр! Шрапнель-ґранати!

Техніка війни була вже в тім часі знаменита. Кого не загрів до штурму рум, того підганяла власна артилерія, обстрілюючи спини своїх власних вояків.

Швейка пірвала за собою юрба. Він миттю перебіг невеличку віддаль, яка ділила його від російських ровів, але ті рови були вже порожні. Залишилися в них тільки вбиті і ранені.

- Не затримуватися! Вперед! Вперед! - кричали безупинно старшини. Розстрільна перевалила через російські рови і пігнала дальше в пітьму. Швейк затримався серед ранених москалів.

- Ага! - сказав, - бачите, хлопці, що з нашим військом нема жартів. Бачите, як вас гарненько потовкли! А треба вам зачіпатися?! Ви чейже повинні знати, що навіть цивіль, коли заллє собі пельку румом чи чим іншим, то може іншого покалічити, чи навіть вбити.

Швейк добув свою польову фляжку і став деяких ранених поїти румом.

По хвилі австрійська розстрільна стала завертати. Москалі щезли в пітьмі і годі їх було наздогнати. З ровів виносили вбитих і ранених й передавали їх санітарам. Вояки проклинали:

- А щоб вони ноги поламали! Завтра вранці доведеться знов за ними гнати. Тепер не задержаться вже хіба аж в Москві. Кажуть, що німці є вже під самою Варшавою. Якщо дамо їм кожного дня такого бобу як сьогодні, то швидко перетеребимо їх усіх.

- Добре, добре, - сказав Швейк, - а чи їх ще багато там є? Добре було б поділити їх усіх на рівні порції і вигублювати кожної днини однакову порцію. Тоді був би якийсь порядок. Ці порції не повинні бути надто великі, бо як то кажуть: менше вкусиш, скорше ликнеш.

В тій хвилині якась постать стала підходити до Швейка і кинулася йому в обійми.

- Швейку, брате, ти жиєш?

- Жию, - сказав радісно Швейк. - Бачу, що й тебе, брате волонтере, лихо обминуло. Я думав, що не побачу тебе вже ніколи, бо підеш до лічниці.

- Капітана Заґнера забрали до лічниці, - сказав один вояк. - Здається, оглушила його ґраната.

- Не говори таких дурниць про ґранати, - сказав невдоволено якийсь вояк. - Капітан має такі піґулки, що викликають омління. Зажиє таку піґулку і вмліває. Я бачив його вже тричі в полі і за кожним разом, як тільки приходить до наступу, то він вмліває, паде і кричить, щоб його забрали до лічниці. Так, так, колєґи, наші панове старшини вміють давати собі раду, хоч би тому, що знаються, мов лисі коні. А нашого брата то хіба тоді дають до лічниці, коли вже несе свою голову під пахвою.

- Про ці піґулки я також вже чув, - сказав Марек, нахиляючись до вуха Швейка. - Не маю відваги самому собі щось вистроїти. Доведеться хіба таки впасти трупом від ворожої кулі чи ґранати.

- Знаєш, колєґо, - потішав його Швейк, - ранок є завжди мудріший від вечора. Переспися, а завтра побачимо. А що є там дальше перед нами? Ти не бачив?

- Нічого нема, - сказав Марек. - Є якісь три російські гармати і кілька скорострілів. Все це залишилося на полі, бо ніхто не хоче цього тягнути. До чорта кому цього треба! Всі такі потомлені!

Марек підніс ковнір, вигідно положився і як стій заснув.

Швейк тим часом курив файку, а коли якийсь капрал покликав його, щоб негайно пішов на варту, взяв кріс і пішов.

Проійшов кілька кроків серед темноти в напрямі, який вказав капрал, і нагло поховзнувся. Мало не перевернувся на землю.

Подивився під ноги і при відблиску жару файки побачив на землі людську ногу в халяві чобота разом з частиною черева, з кишками, обмотаними на халяві.

- Бідолахо, бідолахо, - прошептав наляканий трохи Швейк. - Санітари щось не дуже про тебе подбали. На страшнім суді будеш мусити по кусневі стягатися.

Швейк звелів іти спати вартівникові, якого заступив і по хвилині розпізнав в пітьмі залишені москалями гармати, а недалеко від них два скоростріли.

- А дивіться, дивіться! - сказав сам до себе Швейк. - Москалі мають скоростріли на коліщатах. Це таки краще, ніж носити ту погань на плечах. - Один скоростріл прив’язав собі до пояса, другий вхопив за замок і рушив з цією здобиччю в напрямі окопів.

- Гайда! Вперед! Марш! - підбадьорював себе весело Швейк.

Коліщата скрипіли, Швейк трохи сопів, але тягнув захоплено дальше. Вкінці станув на тому місці, де йому наказали вартувати, а коли по годині прийшла зміна, затягнув оба скоростріли аж до ровів і в якімсь розмріянім задоволенні заснув між обома скорострілами.

Досвіта в окопах загуло. Підстаршини стали гукати на вояків і будити їх зі сну.