Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

Поки люди в поїзді - вони мусять відпочивати. Якщо у вагонах недостатньо місця, то солдати сплять позмінно. Одна третина солдатів у вагонах зручно вмощується і спить від дев’ятої години до півночі, а всі інші стоять і дивляться на них. Потім ті, що виспалися, звільняють місце другій третині, яка спить від півночі до третьої години ранку. Третя зміна спить від третьої до шостої, потім рання зоря, уся команда іде умиватися. Під час їзди з вагонів не ви-ска-ку-ва-ти! Поставити патрулі, щоб солдати під час їзди не ви-стри-бу-ва-ли. Якщо солдатові зломить ногу ворог… - Генерал поклепав себе по нозі: - Це дуже похвальна річ, але покалічити себе зістрибуванням з вагонів на повному ходу - це кари гідне.

- Отже, це ваш батальйон? - звернувся він до капітана Заґнера, розглядаючи заспані постаті вояків, з яких дехто не міг утриматися і, вирваний зі сну, позіхав на свіжому нічному повітрі.

- Це, пане капітане, батальйон роззяв. Солдати вже о дев’ятій мусять спати.

Генерал зупинився перед одинадцятою ротою, де на лівому крилі стояв Швейк і позіхав так, немов збирався проковтнути увесь світ. При цьому він манірно прикривав рукою рот, і з під неї долинало таке мукання, що надпоручник Лукаш тремтів, як би генерал не звернув на це уваги. Йому спало на думку, що Швейк позіхає навмисне.

А генерал, немовби відгадавши побоювання Лукаша, обернувся до Швейка і підійшов до нього:

- Bohm oder Deutscher?

- Bohm, melde gehorsam, Herr Generalmajor1. - Добже, - сказав генерал, який був поляком і вмів трохи по-чеськи. - Ти ревеш, як корова до сіна. Мовчи, стуль писк, не мукай. Ти був у лятрині?

- Ще не був, мельдую послушно, пане генерал-майоре.

- Чому ж ти не пішов срати з іншими менжами2?

- Мельдую послушно, пане генерал-майоре, на маневрах біля Пісека пан полковник Вахтль говорив нам, коли солдати під час відпочинку побігли у жито, що солдат повинен думати не тільки про Scheisserei3, а й про геройські вчинки. А врешті, мельдую послушно, що б ми, власне, там робили? Нам нема чого з себе видушувати. Згідно з маршрутом, ми повинні були ще на кількох станціях дістати вечерю і нічого не дістали. З порожнім шлунком у лятрину не пхайся.

____________________

1 Чех чи німець?

- Чех, мельдую послушно, пане генерал майоре (нім.).

2 Чоловіками (пол.).

3 Срання (нім.).


Швейк, пояснивши простими словами пану генералові загальну ситуацію, дивився на нього так довірливо, що генерал відчув потребу всіляко допомогти їм. Коли вже дається наказ іти у лятрину організованим маршем, то цей наказ повинен бути також і внутрішньо, фізіологічно обґрунтований.

- Пошліть їх спати до вагонів, - наказав генерал капітанові Заґнеру. - Як могло статися, що вони не дістали вечері? Всі ешелони, які проїжджають цією станцією, повинні дістати вечерю. Тут харчувальний пункт. Інакше не може бути, бо є певний план.

Генерал промовив це дуже впевнено, і це значило, оскільки вже одинадцята година ночі, а вечеря мала бути о шостій годині, як він вже раніше зазначив, то не залишається нічого іншого, як затримати поїзд на усю ніч і ще на день аж до шостої години вечора, аби люди дістали ґуляш із картоплею.

- Немає нічого гіршого, - сказав генерал незвичайно серйозно, - як під час транспортування військ забувати про їхнє харчування. Мій обов’язок - з’ясувати в канцелярії вокзальної команди, як це, власне, могло статися. Бо, панове, іноді винні тут і самі командири ешелонів. При ревізії станції Суботіште на південно-боснійській лінії я встановив, що шість ешелонів не дістали вечері, бо командири ешелонів забули своєчасно потурбуватися про це. Шість разів на станції варили ґуляш із картоплею, але ніхто його не вимагав. І цей ґуляш виливали на одну купу. Це, панове, була гора картоплі з ґуляшем, а на три станції далі - солдати з ешелонів, які проїхали повз купу ґуляшу, жебрали на вокзалі шматок хліба. Тут, як бачите, була винна не військова адміністрація! - Генерал рвучко махнув рукою: - Командири ешелонів не виконали своїх обов’язків! Ходімо до канцелярії!

Офіцери йшли за ним і думали, чому це всі генерали дурні, як старі чоботи.

В комендатурі виявилося, що дійсно про ґуляш ніхто нічого не знає. Правда, сьогодні його мали варити для всіх ешелонів, які проїздитимуть, але пізніше прийшов наказ вокзальній комендатурі - з коштів, приділених їм на харчування маршових батальйонів, відрахувати по 72 гелери на кожного солдата, так що кожен переїжджий ешелон має на своєму рахунку цю суму, яку він одержить від інтендантства додатково при видачі солдатської платні. Щодо хліба, то на станції Ватіан* солдати дістануть по півбуханця.

Комендант харчувального пункту не побоявся і сказав просто у вічі генералу, що накази міняються щогодини. Інколи буває так: приготують обід для ешелонів, але несподівано приходить санітарний поїзд, пред’являє наказ вищих інстанцій і кінець - ешелон стоїть перед проблемою порожніх казанів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза