Пригоди бравого вояки Швейка

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, - наче виправдуючись, перебив його Швейк, - таж той пан полковник Флідлер вже давно на тому світі, але якщо ви, пане оберлейтенанте, бажаєте, то я буду його тільки хвалити. Він, пане оберлейтенанте, був справжній ангел для вояків. Такий добрий, просто викапаний святий Мартін, який роздавав мартінські гуси бідним і голодним. Він ділився своїм офіцерським обідом з першим зустрічним вояком, а коли нам усім уже приїлися кнедлі з повидлом, дав наказ приготувати на обід тушковану картоплю із свинячим м’ясом. А під час маневрів ставав такий добрий, немов сім баб над ним пошептало. Коли ми прийшли до Нижніх Краловіц, він звелів нам випити усе пиво у нижньокраловіцькій броварні за його рахунок, а на свої іменини або день народження наказував для цілого полку готувати зайців у сметані і кнедлики з булок. Він був такий Божий, що одного разу, пане оберлейтенанте…

Надпоручник Лукаш злегка потріпав Швейка за вухо і сказав дружнім тоном: - Ну-ну, йди вже, потворо, і залиш його в спокою.

- Zum Befehl, Herr Oberleutnant1. - Швейк пішов до свого вагона. В той час біля одного з вагонів батальйонного ешелону, де були замкнені телефонні прилади і дроти, відбулася така сцена. Там, за наказом капітана Заґнера, стояв на посту солдат, бо все мусило бути, як на фронті. Отже, зважаючи на цінність вантажу, обабіч вагонів розставили пости і дали їм «Feldruf» i «Losung»2.

Цього дня пароль був «Kappe»3, а відзив - «Гатван». Вартовий, що стояв біля телефонної апаратури, був поляк з Коломиї, який випадково потрапив до 91-го полку.

Зрозуміло, він не мав жодного поняття, що таке «Kappe», але маючи якісь здібності до мнемотехніки, все ж таки запам’ятав, що слово починається з літери «к». Коли черговий по батальйону поручник Дуб, наближаючись до вагона, спитав у вартового пароль, той впевнено відповів: «Kaffee»4. Це, звичайно, було дуже природно, бо поляк з Коломиї ще й досі згадував ранішню і вечірню каву в бруцькому таборі.

Вартовий ще кілька разів прокричав «Kaffee», а поручник Дуб мовчки йшов просто на нього. Тоді солдат, пам’ятаючи про свою присягу і про те, що він на посту, грізно вигукнув: «Halt!»5 А коли поручник Дуб зробив в його напрямку ще два кроки і знову спитав гасло, поляк націлився на нього з гвинтівки і, не знаючи добре німецької мови, загорлав мішаною польсько-німецькою мовою: «Benze sajsn, benze sajsn»6.

Поручник Дуб зрозумів і почав задкувати вигукуючи: «Wachtkommandant, Wachtkommandant!»7

____________________

1 Згідно з наказом, пане оберлейтенанте! (нім.).

2 Пароль і відповідь (нім.).

3 Шапка (нім.).

4 Кава (нім.).

5 Стій! (нім.).

6 Замість буду стріляти (schiessen) солдат сказав спотвореною польсько-німецькою мовою «буду срати».

7 Караульний командир (нім.).

З’явився чотар Єлінек, що ставив поляка на варту, і спитав пароль, потім те ж саме зробив поручник Дуб, але поляк з Коломиї на всі запитання розпачливо викрикував на весь

вокзал: «Kaffee! kaffee!» З усіх ешелонів почали

вистрибувати з казанками солдати. Зчинилася тривога, яка скінчилася тим, що обеззброєного чесного солдата відвели до арештантського вагона.

Але поручник Дуб мав певне підозріння щодо Швейка. Він бачив, як той з казанком перший вилазив з вагона, і Дуб міг поклястися усіма святими, що чув, як Швейк вигукнув: «Вилазь з казанками! Вилазь з казанками!»

Десь опівночі поїзд рушив на Ладовці - Требішов, де вранці його привітав союз ветеранів, переплутавши цей маршовий батальйон з маршбатальйоном чотирнадцятого гонведського мадярського полку, який проїхав станцію ще вночі. Ветерани, видно, були під градусом і своїм ревом: «Isten ald meg a kiralyt»1 - розбудили увесь ешелон. Кілька більш свідомих солдатів висунулися з вагонів і відповіли їм: «Поцілуйте нас в дупу! Eljen!»2 Тут ветерани ревнули так, аж у вокзальному будинку задзвеніли шибки: «Eljen! Eljen a tizennegyedik regiment!»3

____________________

1 Хай Бог береже короля! (угор.).

2 Слава! (угор.).

3 Слава! Хай живе чотирнадцятий полк (угор.).

За п’ять хвилин поїзд рушив далі на Гуменне. Тепер виразно було видно сліди боїв, які велися під час наступу росіян на долину Тиси. Обабіч тягнулися примітивні окопи, тут і там було видно спалені хутори, а біля них нашвидку збудовані халупи, які означали, що хазяїни знову повернулися додому.

Опівдні прибули на станцію Гуменне. На вокзалі, де теж було видно сліди боїв, почали готуватися до обіду, а солдати тим часом мали змогу на власні очі переконатися, як уряд після відступу росіян поводився з місцевим населенням, спорідненим мовою і релігією з росіянами.

На пероні стояла група арештованих угорських русинів, оточена угорськими жандармами. Тут було кілька попів, учителів і селян з різних околиць. Руки їм скрутили мотузом і парами прив’язали одне до одного. У більшості були розбиті носи, а голови в ґулях. Це їх так розмалювали жандарми під час арешту.