Пригоди бравого вояки Швейка

Трохи далі бавився мадярський жандарм. Він прив’язав священикові до лівої ноги шнур і, тримаючи другий кінець в руці, примушував нещасного танцювати чардаш, загрожуючи прикладом, причому так шарпав мотуз, що піп заривався носом у землю. Він не міг підвестися, бо мав зв’язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби перевернутися на спину, щоб якось підвестися з землі. Жандарм з цього так щиро сміявся, аж сльози в нього текли з очей. Коли священик нарешті підводився, він шарпав за мотуз, і бідолаха знову орав носом землю. Цю розвагу припинив жандармський офіцер, який наказав, поки прибуде поїзд, відвести арештованих за вокзал до порожньої шопи, аби ніхто не бачив, як їх б’ють.

Цей епізод обговорювали в штабному вагоні, і треба сказати, що більшість засуджувала таку жорстокість. Хорунжий Краус висловив думку, що коли вони дійсно зрадники, то їх треба повісити, а не знущатися з них. Поручник Дуб, навпаки, цілком схвалював подібні сцени. Він зараз же пов’язав це з сараєвським замахом і пояснював, нібито мадярські жандарми на станції Гуменне мстяться за смерть ерцгерцоґа Франца Фердинанда і його дружини. Щоб якось обґрунтувати свої слова, він послався на журнал «Чотирилисник», який видавав Шімачек. Мовляв, ще перед війною, в липневому номері журналу писалося, що цей замах, цей безприкладний сараєвський злочин надовго залишить в людських серцях незагоєну рану, тим більш болючу, бо цим злочином позбавлено життя не лише представника виконавчої державної влади, але й його вірної і коханої дружини. Вбивством цих двох людей було зруйновано щасливе і гідне наслідування родинне життя, а їх всіма обожнювані діти залишилися сиротами.

- Мабуть, жандарми у Гуменному теж передплачували Шімачеків «Чотирилисник» і читали ту зворушливу статтю, - пробурмотів під ніс надпоручник Лукаш. Взагалі йому раптом усе стало таким противним, огидним, що він відчув потребу напитися і розвіяти свою меланхолію. Він вийшов з вагона і пішов шукати Швейка.

- Слухайте, Швейку, - звернувся він до нього, - ви не знаєте, де б роздобути пляшку коньяку? Мені якось недобре.

- Це, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, від зміни клімату. Можливо, на полі бою вам стане ще гірше. Чим більше людина віддаляється від своєї основної військової бази, тим нудніше їй стає. Страшніцький садівник Йозеф Календа також одного разу віддалився від рідного дому. Йшов він зі Страшніц* на Виногради і по дорозі заглянув у шинок «На зупинці». Спочатку все йшло добре, але як тільки він прийшов на Корунну вулицю під водонапірну станцію, то почав атакувати підряд всі кнайпи по Корунній аж до самого костелу святої Людмили. Тут йому світ уже став як позичений. Але він не дав себе залякати, бо напередодні увечері в Страшніцах у шинку «Біля реміза» побився об заклад з одним водієм трамвая, що за три тижні зробить пішки подорож навколо світу. І от він щораз більше й більше віддалявся від свого дому, аж поки не присурганився до «Чорного бровара» на Карловій площі. Звідтіля він пішов на Малу Страну до кнайпи біля костелу святого Томи, далі заглянув до ресторану «У Монтаґів», потім посунув ще вище до шинку «У Брабантського короля», зупинився у «Чудовому краєвиді», а звідти почвалав до кнайпи біля Страговського монастиря. Але тут вже зміна клімату перестала йому йти на здоров’я, хоч землі хапайся. Нарешті він доплентався до Лоретанської площі, і тут його охопила така туга за батьківщиною, що він шелеп на землю і давай качатися по тротуарі та лементувати: «Люди добрі, далі я вже ані кроку. Начхати мені, - вибачайте на слові, пане оберлейтенанте, - на цю подорож навколо світу». Але якщо ви бажаєте, пане оберлейтенанте, то я вам якийсь коньяк роздобуду, тільки боюся, щоб ви без мене не поїхали.

Надпоручник Лукаш запевнив його, що раніше як за дві години поїзд не рушить і що коньяк у пляшках продають з-під поли зараз же за вокзалом. Капітан Заґнер ніби посилав Матушича, і той йому вже приніс за 15 крон пляшку зовсім пристойного коньяку. Він дав Швейкові 15 крон і наказав нікому не говорити, що це для надпоручника Лукаша або що це він його посилав, бо, власне, ця справа заборонена.

- Будьте певні, пане оберлейтенанте, - сказав Швейк. - Все буде в порядку. Я дуже люблю все заборонене і завжди вплутуюсь до чогось забороненого, хоч і сам потім не знаю, як це сталося. Одного разу в карлінських казармах нам заборонили…

- Kehrt euch, marschieren marsch!1 - перебив його надпоручник Лукаш.

____________________

1 Кругом, кроком руш! (нім.).

Швейк пішов за вокзал, повторюючи по дорозі всі завдання своєї експедиції: коньяк повинен бути добрий, отже, він його спочатку мусить покуштувати. Але коньяк - справа заборонена, тому треба бути обережним.

Тільки-но він завернув за перон, як знову напоровся на поручника Дуба.

- Ти чого тут вештаєшся? - запитав він Швейка. - Знаєш мене?

- Мельдую послушно, - козирнув Швейк, - мені б не хотілося пізнати вас з того гіршого боку.

Поручника Дуба вжахнула ця відповідь, але Швейк стояв спокійно і, не віднімаючи руки від козирка, продовжував: