Пригоди бравого вояки Швейка

Ніч, а я безнастанно думаю про Тебе, моє золото, і бачу, як Ти дивишся на порожнє ліжко біля себе і згадуєш мене. Мусиш пробачити, якщо при цьому дещо спаде і мені на думку. Я вже, як Тобі добре відомо, від самого початку війни на фронті багато чув від своїх товаришів, які були поранені і їздили у відпустку додому. Вони воліли б лежати у землі, ніж бути свідками того, що якийсь падлюка волочиться за їхніми жінками. Мені боляче, що я, дорога Боженко, мушу Тобі писати такі речі. Я б Тобі цього навіть не писав, але Ти добре знаєш, адже Ти мені сама призналася, що я не перший, з ким Ти мала серйозне знайомство, і що до мене Ти була з паном Краузе з Микулашської вулиці. Тепер, коли я вночі згадую про це, уявляю собі, що той недоносок за моєї відсутності може мати до Тебе якісь претензії, я б його, вір мені, дорога Боженко, задушив би на місці. Я довго це тамував у собі, але коли подумаю, що він може знову чіплятися до Тебе, то моє серце скипається. Звертаю Твою увагу лише на одне: я не стерплю поруч себе якоїсь свині, яка курвиться з кожним і ганьбить моє ім’я. Пробач мені, дорога Боженко, мої прикрі слова, але пам’ятай, щоб я нічого про Тебе поганого не чув. Інакше буду змушений вас обох випотрошити, бо я вже на все готовий, коли б навіть мав заплатити за це життям.

Тисячу разів цілує Тебе і вітає татуня й мамуню Твій Тоноуш.

N.B. Не забувай, що Ти носиш моє ім’я».

Потім почав писати другого листа про запас:

«Наймиліша моя Боженко!

Коли Ти дістанеш ці рядки, знай, що відбулася велика битва, в якій воєнне щастя обернулося у наш бік. Між іншим, ми збили щось із десяток ворожих літаків і підстрелили одного генерала з великою бородавкою на носі. У найжахливіші хвилини бою, коли над нами рвалися шрапнелі, я думав, дорога Боженко, про Тебе, що Ти робиш, як себе почуваєш, і що нового вдома? Завжди згадую, як ми вдвох із Тобою були в броварні «У Томаша», як Ти мене вела додому і як на другий день у Тебе боліла натруджена рука. Сьогодні знову йдемо вперед, і в мене не залишається більше часу продовжувати листа. Сподіваюся, що Ти мені залишилася вірною, бо знаєш добре: в цьому питанні я страшний. Але вже час збиратися в похід. Цілую Тебе тисячу разів, дорога Боженко, і вір, усе добре скінчиться.

Відданий Тобі Тоноуш».

Телефоніст Ходоунський почав дрімати і заснув над столом. Священик, який не спав і безперестанку швендяв по парохії, відчинив двері кухні і з ощадності загасив недогарок костельної свічки біля Ходоунського.