Пригоди бравого вояки Швейка

- Кожен не може бути розумним, пане оберлейтенанте, - переконливо сказав Швейк. - Дурні мусять являти собою виняток, бо коли б кожен був розумним, то на світі було б стільки розуму, що кожна б друга людина обовдуріла. Коли б, наприклад, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, кожен знав закони природи і вмів вираховувати небесні віддалі, то нічого б вже іншого не робив, тільки б докучав усім, як один пан Чапек. Він відвідував кнайпу «Під чашею» і завжди, виходячи вночі на вулицю, розглядав усіяне зірками небо, потім повертався до кнайпи, підходив до кожного присутнього і повідомляв: «Сьогодні чудово світить Юпітер, а ти, йолопе, навіть не знаєш, що в тебе над головою. Це така віддаль, що коли б тобою, ледарю, набити гармату і вистрели ти з неї, ти б летів до нього із швидкістю гарматного ядра мільйони мільйонів років». При цьому поводився так грубо, що, звичайно, сам вилітав з шинку із швидкістю звичайного трамвая. Приблизно, пане оберлейтенанте, кілометрів 10 на годину. Або візьмемо, наприклад, пане оберлейтенанте, мурашку…

Надпоручник Лукаш підвівся на дивані і молитовно склав руки:

- Я сам собі дивуюся, чому я досі розмовляю з вами, Швейку. Я ж вас, дякувати Богу, вже так давно знаю.

Швейк на знак згоди кивнув головою:

- Це звичка, пане оберлейтенанте. В тому то і річ, що ми вже давні знайомі, і, правду кажучи, вже обидва добре знаємо почім фунт лиха. Ми досить разом витерпіли і завжди не зі своєї вини. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, така вже наша доля. Що найясніший цісар не робить - усе це до кращого: він нас звів докупи, і я собі нічого іншого не бажаю, тільки бути вам завжди у пригоді. Ви не голодні, пане оберлейтенанте?

Надпоручник Лукаш, який тим часом знову випростався на старому дивані, сказав, що останнє питання Швейка - це прекрасне закінчення нудної розмови. Нехай він довідається, що чути з вечерею. Безперечно, буде краще, коли Швейк залишить його на самоті, бо всі ті дурниці, які він від нього вислухав, стомили його більше, ніж увесь похід від Сянока. Рад би бодай хоч на хвилину заснути, але не може.

- В цьому винні блощиці, пане оберлейтенанте. Це вже старе повір’я, нібито священики плодять блощиць. Ніде не знайдете стільки блощиць, як у парохіях. У Верхніх Стодулках священик Замастіл написав цілу книжку про блощиць. Вони лазили по ньому навіть під час проповідей.

- Що я вам сказав, Швейку, підете ви на кухню чи ні?

Швейк пішов, а за ним з кутка, як тінь, навшпиньках вийшов Балоун…

* * *

Коли вранці батальйон виступав з Лісковця на Стару Сіль - Самбір, злощасну корову, яка все ще не зварилася, везли із cобою в польовій кухні. Вирішили доварювати її по дорозі і з’їсти на відпочинку, напівдорозі з Лісковця до Старої Солі.

На дорогу солдатам зварили чорну каву.

Поручник Дуб знову тарабанився на санітарній двоколці. Йому після вчорашнього стало ще гірше. Найбільших страждань завдавав він денщикові, який мусив бігти поруч з двоколкою. Поручник Дуб невгаваючи лаяв Кунерта за те, що він учора зовсім про нього не турбувався, і обіцяв, коли вони прийдуть на місце, як слід з ним порахуватися.

Щохвилини вимагав води, пив її і відразу починав блювати.

- З кого, з чого смієтеся? - кричав він із двоколки. - Я вас навчу, ви зі мною не жартуйте! Ви мене ще пізнаєте!

Надпоручник Лукаш їхав верхи, а поруч з ним бадьоро крокував Швейк. Він так рвався вперед, немовби не міг дочекатися хвилини, коли зчепиться з ворогом. Причому, як завжди, базікав:

- Ви, певно, зауважили, пане оберлейтенанте, що дехто з наших людей немов ті мухи? За плечима у них ледве тридцять кіля, але й цього не можуть витримати. Вам треба було б почитати їм лекції, які нам читав небіжчик пан оберлейтенант Буханєк. Він застрелився через кавцію1, яку буцімто витягнув на одруження від свого майбутнього тестя, але розтринькав її з дівками. Потім він узяв другу кавцію, вже від другого майбутнього тестя. З цими грішми вже поводився економніше. Він поступово програвав їх у карти, а дівчаток уже облишив. Проте й ці гроші довго в нього не затрималися, і йому довелося піти по кавцію до третього майбутнього тестя. За ці гроші він купив собі коня, арабського жеребця нечистокровного…

____________________

1 Кавція - грошова запорука. Австрійський офіцер мав право одружитися з такою дівчиною, яка діставала у посаг певну грошову суму. Для поручника це складало 60 тис. австр. крон. Ці гроші називалися кавцією і вносилися в банк на ім’я майбутньої дружини.

Надпоручник Лукаш зіскочив з коня.

- Швейку, - сказав загрозливим тоном, - якщо ви хоч слово скажете про четвертого, я вас скину у канаву.

Він знову скочив на коня, а Швейк серйозно продовжував:

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, про четверту кавцію не може бути й мови, бо він після третьої застрелився.

- Нарешті! - з полегкістю зітхнув надпоручник Лукаш.