Пригоди Електроника

Пенн розпачливо оглядав рештки апаратів, міркуючи, що тепер доповість фон Кругу. Без унікального пеленгатора полювання радіокулями не мало ніякого сенсу: машина фон Круга: не одержить жодного сигналу, й хазяїн дуже скоро здогадається, що експедиція провалилася. Через півгодини колона порожніх всюдиходів прямувала до шосе…

— …Нічого не розумію в цьому ящику з хвостом. Модель перестала коритися. — Електроник розвів руками. — Кілька днів наш Рессі вивчав і синтезував запахи небезпеки, подразнення, приманки й забув головну для мандрівника прикмету — почуття домівки. Він навіть не слухався моїх наказів. Лише аж тепер Рессі повертається.

— Переможця не судять! — авторитетно заявив Сироїжкін. — Он Колумб. Поїхав у Індію, а відкрив Америку. Ніхто йому й слова не сказав. А наш Рессі відкрив Африку! Африку для вільних звірів…

Як завжди, друзі зустрілися в кабінеті математики й обговорювали пригоди Рессі. Електроник акуратно креслив формули на дошці, стирав їх і писав нові.

— Звичайно, Рессі — особлива індивідуальність і, згідно з основними правилами, має свободу дій, — скрипуче мовив Електроник. — Але я не сподівався, що він проявить таку самостійність… Мабуть, невпинне ускладнення системи внаслідок накопичення досвіду породжує нові властивості, яких неможливо передбачити…

Електроник монотонно бурмотів, і обличчя його було дуже знуджене, майже тоскне. Хоч у цих нецікавих наукових словах і вгадувалось нове відкриття Рессі, Сироїжкіну стало жаль друга. Його Електроник, математичне світило, чогось не розуміє!.. Не може цього бути! Він просто втомився від напруження. Його треба розвеселити.

— Ти хочеш сказати, що Рессі розумніший за тебе? Дур-ни-ця! — Сироїжкін розсміявся. — Зажди, от він повернеться, ми йому влаштуємо екзамен і дізнаємося, хто найкращий у світі фокусник і математик.

— Недоречно смієшся, — дорікнув йому Електроник. — Коли система не підкоряється і дає дивні результати, їх насамперед треба зрозуміти. Я повинен усе спокійно проаналізувати.

Ого! “Система не підкоряється”! Бентежить самого Електроника… І він у цьому признається…

— Молодець Рессі! — не витримав Сергій. — Ех, був би я на його місці…

Так, Рессі — геніальна індивідуальність… Уміти розпізнавати зміїний шелест, який не чує навіть жабеня, розуміти пісні іволги, імітувати трубний крик слона. А літати в темряві, приманювати звірів, дізнаватися про всі новини пустелі…

А просторувати! Бачити, чути, бігати, планерувати, відчувати, шукати, знаходити — і все це водночас — ну як, га? Просторувати в небі, в джунглях, у морі, а завтра, може, й на Місяці, серед зірок!

Та кожна людина, подумав Сергій, захоче стати таким собакою!

— Хто ж із нас не правий? — розмірковував Електроник. — Я хазяїн Рессі, отже, мої розпорядження незаперечні, а він мене просто не слухається. (Ні, не хотів розсудливий Електроник перетворитися на геніального собаку!) А Рессі, можливо, намагається довести, що виконує завдання хазяїна виходячи з ситуації. Але хазяїн, на жаль, цього не розуміє…

— Очманіти можна, якась страшенна плутанина, — змахнув руками Сироїжкін. — Швидше розв’язуй свою задачу! Роби світове відкриття!

— На щастя, я не вдаюся в паніку, стикаючись із логічними тупиками, — хрипло говорив Електроник. — Я застосовую в таких випадках першу теорему Геделя: не всі істини можна довести. І залишаю прогалину в своїй пам’яті.

— А раптом Рессі має слушність? А раптом він зробив відкриття?

— І тут є вихід. Треба запитати професора. Вчителеві я цілком довіряю.

— Мудра теорема, — погодився Сироїжкін. — Як ти сказав — Геделя?

— Велика теорема про неповноту формальних систем.

Повторюю її суть: не всі істини можна довести. Якби я не знав її і не застосовував на практиці, я давно перегорів би від безглуздих розмірковувань.

— А як же професор?

— Професор звичайно відповідає: “Дякую тобі, мій друже. Ти ще раз нагадав мені, що людина винайшла машину, а не навпаки. Доведеться мені подумати…” А потім він раптом знаходить рішення. І я заповнюю свою прогалину.

— Голова! — захоплено промовив Сироїжкін. — Найкраща у світі голова — професора Громова. І ти незабаром станеш професором, Електронику. Бідолаха ти, бідолаха. День і ніч стежиш за Рессі, слухаєш машину фон Круга й обчислюєш, обчислюєш, обчислюєш… Кинь усе це, Електрошо! Давай пограємо у м’яча або покатаємось на велосипеді… А то справді перегориш завчасно…

— Знову нічого не розумію. — Електроник промовив це так хрипло, що Сироїжкін умить збагнув: щось трапилося.

— Ну? — Сергій підійшов до друга.

Електроник знерухомів. Кілька хвилин стояв він тихо, прислухаючись до себе й міркуючи. Сергія збентежила його мовчанка: невже Електроник перегоряє на його очах?

— Що з тобою?

Електроник мовчав.

“Куди бігти? — гарячково міркував пополотнілий Сергій. — Йому, здається, погано… В аптеку?.. Та що я, в яку аптеку? Теореми в аптеках не продаються… Що робити?

Адже я не знаю Геделя…”

— Не всі істини правильні… — запально сказав Сергій. — Вірно, Електронику? Відповідай!