Принц Ґаллії

— Ти, певна річ, знаєш, що це Корнелій П’ятий, король Італії, імператор Римський, — після короткої паузи продовжив герцоґ, дивлячись на перший портрет. — Поганенький він був государ, надміру запальна та легковажна людина. Товстун, ласун, сластолюбець, з дитячих літ він загрузнув у насолодах столу та ліжка. Єдине, що він умів робити, то це дітей, і слід віддати йому належне, у цій царині він не мав собі рівних як серед християн, так і серед мавританських, сарацинських та турецьких вельмож… Ну, хіба що біблійний цар Соломон наплодив більше синів та дочок — але це було дуже давно, та й не виключено, що Священне Писання трохи прибріхує… Гм, хай простить мене Господь, якщо я богохульствую… Так от, — герцоґ перейшов до наступного портрета, — син Корнелія, Карл, був десь у четвертому десятку його байстрюків. Він з’явився на світ унаслідок поїздки герцоґині Аквітанської до Рима погостювати у свого кузена, імператора, тим часом як її чоловік, герцоґ Карл Другий, воював у Палестині за звільнення Гробу Господнього і звідки, на своє щастя, не повернувся, загинув у бою з сарацинами. За дивним збігом обставин, це сталося наступного дня після того, як герцоґ отримав листа від свого меншого брата, в якому повідомлялося, що на тринадцятому місяці його відсутності герцоґиня народила йому сина-спадкоємця… Гм, свого часу дехто вбачав між двома цими подіями безпосередній зв’язок… Менший брат небіжчика, герцоґ Людовік Третій, на біду своїх нащадків, був дуже делікатний і нерішучий. Він не став роздмухувати скандал і не вимагав від короля та Сенату визнання Карла незаконнонародженим. Його цілком задовольнило те, що герцоґиня-вдова від імені свого сина відмовилася від будь-яких претензій на герцоґську корону. Через шістдесят сім років цим скористався Філіп, син Карла, і відразу після смерті герцоґа Людовіка Четвертого заявив про свої права на спадок. Цікавий, до речі, юридичний казус: він зовсім не заперечував, що його батько — позашлюбний син імператора Корнелія, а проте той був народжений у законному шлюбі ще за життя герцоґа Карла Другого — і протилежне не доведене. Звісно ж, спадкоємці Людовіка Четвертого негайно порушили справу про визнання незаконнонародженості покійного маркґрафа Карла, одначе наш предок, Філіп Войовник, також не сидів склавши руки. Ґалльський Сенат обмежився в своєму остаточному рішенні кількома обтічними фразами, що нікого ні до чого не зобов’язували, король Арман Другий звернувся до обох конфліктуючих сторін з проханням утриматися від кровопролиття, а Сенат Аквітанії з розкритими обіймами зустрів свого нового герцоґа — Філіпа Першого… Гадаю, високоповажні сенатори, що радо вітали нашого предка Войовника, не були б такі одностайні, якби могли передбачити майбутнє і знали, яким — скажемо відверто — негідником буде їхній наступний герцоґ, Карл Третій…

Батько продовжував розповідь, переходячи від одного портрета до іншого. Майже все, що він говорив, Філіп неодноразово чув від інших оповідачів, та навіть раніше відоме тепер бачилося йому в новому світлі — адже він також має зайняти своє місце в цій шерензі правителів.