Принц Ґаллії

— Ага, он воно як… — промурмотів Філіп, червоніючи. — Зрозуміло…

Він замовк і збентежено опустив очі. Він не знав, що й відповісти. Брехати не хотів, а сказати правду… Йому було соромно, він був страшенно злий на себе — і не лише на себе. Прагнучи помститися королю, він усіляко відтягував своє одруження з Норою, а коли врешті наважився, то спіймав облизня — і не від кого іншого, як від свого друга Альфонсо…

— Ти вже даруй, синку, — перервав його похмурі роздуми герцоґ. — Я розумію, що не можу розраховувати на твою цілковиту відвертість. Це з моєї вини в наших стосунках немає взаємодовіри й порозуміння, притаманних більшості благополучних сімей. Я обіцяю докласти всіх зусиль, щоб наблизити день, коли ти, забувши про всі образи, а не лише простивши їх, побачиш у мені свого батька, щирого друга й соратника, а не просто людину, що породила тебе, від кого ти успадкував своє ім’я та становище. Цей день, якщо він коли-небудь настане, буде найщасливішим днем мого життя. Я терпляче чекатиму його, а поки… Поки розкажи мені те, що вважаєш за потрібне.

Філіп тихо зітхнув і, потупившись, промовив:

— Власне, тут і розказувати нічого. Якщо відкинути сентименти і говорити лише по суті, то впродовж останніх кількох місяців я втратив двох наречених — спершу Бланку, а потім Нору.

— Ага… І за кого ж виходить моя менша кастільська небога?

— За колишнього жениха старшої.

— За імператора? Отже, він добився розлучення?

— Так, це найсвіжіші новини. Незабаром найсвятіший отець має розірвати шлюб Авґуста Юлія з Ізабеллою Французькою. Чи вже розірвав.

— Ясно… — Зо хвилю герцоґ помовчав, відтак знову заговорив: — А шкода. Дуже шкода. Я покладав великі надії на шлюбний союз з Кастілією. Ще в отроцтві ти виказав непомірні владні амбіції, а з роками, як я підозрюю, вони лише посилилися. У цьому відношенні ти не схожий на мене. Ґасконню, Каталонією та Балеарами ти явно не вдовольнишся, і я не помилюся, припустивши, що ти зазіхаєш на корону свого дядька Робера Третього. Я від цього не в захваті, проте не стану відраджувати тебе. Для себе ти вже все вирішив, ти впертий, честолюбний, амбіційний, і ніщо не в змозі змінити твого рішення. Зрештою, можливо, ти маєш слушність: Тулузці надто слабкі, щоб їхній рід і надалі правил Ґаллією.

— Я переконаний у своїй правоті, батьку. Для такої великої країни потрібна сильна королівська влада, в іншому разі Ґаллія рано чи пізно розпадеться на кілька великих і десяток дрібних держав. Вже зараз її лише умовно сприймають як єдине ціле, а далі буде ще гірше, особливо, якщо королева Марія все-таки народить дитину. Поки я залишаюся спадкоємцем престолу, поки живий Арман Ґотійський, поки Людовік Прованський перебуває під королівською опікою, становище Робера Третього більш-менш міцне. Але це — хистка рівновага, вона може порушитися будь-якої миті. Менше ніж за рік ґраф Прованський стане повнолітнім, маркіз Арман вже старий і навряд чи довго протягне, а його онук, що корчить з себе мандрівного лицаря… — Філіп похитав головою на знак засудження способу життя, що його веде спадкоємець могутнього дона Армана, маркіза Ґотії, ґрафа Періґору та Руерґу. — Я познайомився з віконтом Ґотійським в Андалусії, де він приєднався до нашої армії на чолі свого загону найманців.

— І яке враження він на тебе справив?

— Вельми суперечливе. Він загадкова людина, суща сіра конячка, і його поведінка вкрай непередбачувана. Чи буде він, як його дід, твердим прихильником збереження на престолі тулузької династії, чи, може, підтримає мене, а чи перекинеться в стан провансців — це питання з питань. Щодо савойців, то з ними все зрозуміло. Вони або візьмуть бік найсильнішого, або — коли побачать, що назріває ґрандіозна міжусобиця, — швиденько вийдуть зі складу Ґаллії і попросяться під руку ґерманського імператора.

Герцоґ кивнув, погоджуючись з міркуваннями сина.

— За таких обставин у нас є два варіанти можливих дій. Перший, який обрав би я: незалежно від того, матиме король дітей чи ні, надати безумовну підтримку нині правлячому роду…

— Цей шлях для мене неприйнятний, — рішуче промовив Філіп.

— Я так і думав. — Герцоґ важко зітхнув і продовжив: — Наш рід могутній, він наймогутніший серед усіх ґалльських родів, проте нам буде не до снаги протистояти можливій спілці Провансу, Савойї та Ланґедоку. Отже, нам потрібні могутні союзники, щоб за своєю силою ми могли зрівнятися з об’єднаною міццю цієї трійці.

— І тоді рівновага миттю порушиться на нашу користь, — зауважив Філіп. — Я певен, що в цьому разі герцоґ Савойський і частина ланґедокських ґрафів перекинуться на наш бік.