Принц Ґаллії

— Так якого ж ти дідька завелася? Зловживаєш моєю прихильністю?

— О ні, пані, я й у гадці не мала зловживати вашою добротою до мене. Просто вчора монсеньйор Франсуа…

— Франциско, Матільдо. Коли вже ти навчишся правильно говорити? Твоя блуаська вимова часом дратує мене… Отже, вчора ти знову була на сповіді в нашого любого єпископа?

— Так, пані, була.

— І ви знову обговорювали мою поведінку?

— Певна річ, пані. Монсеньйор єпископ сказав, що коли я справді люблю вас, то мушу дбати про порятунок вашої душі. Він розповідав, як страждають у пеклі блудниці, спокутуючи свої гріхи. — Матільда здригнулася. — Це жахливо, пані! Мені страшно подумати, що рано чи пізно вас спіткає кара Божа.

Марґарита досадливо поморщилася.

— Годі, золотце, — лагідно промовила вона. — Моя душа належить мені, і я вже сама якось подбаю про її порятунок. Ну, а щодо монсеньйора Франциско, то відсьогодні я забороняю тобі сповідуватись у нього. Ка-те-ґо-рич-но.

— А як…

— Я попрошу Бланку, щоб вона рекомендувала тебе своєму духівникові, падре Естебану. Він теж неабиякий ханжа, але людина вельми порядна й тактовна. Ясно?

— Умгу…

— Це мій наказ, Матільдо. Я не хочу, щоб ти стала істеричкою з ласки цього скаженця в єпископській мантії…

— Пані! — Матільда злякано перехрестилася. — Як ви можете говорити таке про його еміненцію?!

— А так, просто. Можу і все. Його еміненція чинить з тобою непорядно. Він використовує тебе, повір мені, золотце. Використовує на прохання мого батька, до речі, — щоб опосередковано впливати на мене. Гадаєш, це за твої гарненькі очі наш єпископ зголосився стати твоїм духівником, духівником простої фрейліни? Аж ніяк! Він зробив це за татковим намовлянням. От скажи: чи багато ви з ним говорите про твої власні вчинки?

— Ну… Ні, не дуже багато.

— А переважно про мене, так?

— Так. Його еміненція каже, що я чиню мало гріхів, проте грішити можна не лише вчинками, але й бездіяльністю. І найбільший з його погляду мій гріх, це те, що я не докладаю всіх зусиль, аби зупинити вас на шляху до…

— Годі про це! — рішуче урвала її Марґарита. — Тема вичерпана. При нагоді перекажи монсеньйорові Франциско, що надалі ти сповідатимешся в іншого духівника, а за свої гріхи я звітуватиму перед ним сама. Мене він не залякає вигаданими подробицями з пекельного побуту.

— А хіба вони вигадані?

— Певна річ. Інакше довелося б припустити, що його еміненція вже побував там і бачив усе навіч. Я, звісно, не заперечую, що він ще матиме нагоду познайомитися з роботою потойбічних катів, та станеться це трохи згодом. На щастя, тоді він не зможе повернутися на землю, щоб переповісти нам побачене. — Принцеса коротко розсміялася. — Не знаю, як я, а от наш пан єпископ напевно губить свою душу. Він травмує тебе, невинне й недосвідчене дитя, зображаючи природні стосунки між чоловіком та жінкою як щось гидке, відразливе й жахливе. — Марґарита зітхнула. — А насправді нічого гидкого чи, тим більше, жахливого в цьому немає… Як, власне, й надто приємного, — скрушно додала вона. — Усі чоловіки затяті, невиправні еґоїсти; вони люблять жінок не як рівних собі істот, а як речі, що дають їм утіху. Здебільшого їм байдуже, щó мають від цього жінки, це вже не їхнє діло. Головне для них — будь-що погамувати свою тваринну хіть.

— Навіщо ж тоді ви… — Матільда хотіла була сказати „займаєтеся розпустою“, але вчасно стрималася.

— Чому я така розпусниця, питаєш? — усміхнулася Марґарита. — Сама ще гаразд не знаю. Мала була — цікаво було. Нова розвага з’явилася, ще й яка розвага! І татка подобалося дратувати — отака я вреднюща. Шість років тому він добряче відлупцював мене, та не на ту натрапив — відтоді я затялася на своєму, аби тільки дозолити йому. Ну а згодом… Е, що й казати! Я жінка і вже не можу обійтися без чоловіків. Нехай усі вони підлі, підступні, негідні створіння, але я люблю їх, мене вабить до них, вони стали невід’ємною часткою мого життя — і нічого тут не вдієш, я не можу опиратися покликові свого єства. Гелена, ця безсоромна лицемірка, може — а от я ні… Чому ти хитаєш головою, Матільдо?

— Бо мені не подобається те, як ви називаєте пані Гелену. І не лише зараз. Ви й раніше казали про неї не дуже гарні речі.

— Я кажу те, що є.

— Ви помиляєтеся, пані. Ви надто упереджено ставитеся до неї. Пані Гелена не безсоромна і не лицемірка, вона вихована й порядна дівчина. У неї такі гарні манери, вона тактовна, уважна до інших, така життєрадісна й дотепна. І зовсім не задається через те, що імператор — її двоюрідний брат, не намагається підкреслити свою зверхність над іншими. Вона дуже подобається мені. Я б хотіла бути схожою на неї. Або на пані Бланку.

— А на мене? — з лукавою усмішкою спитала Марґарита.

Матільда збентежено опустила очі і винувато промимрила:

— Я дуже люблю вас, пані, повірте. Більше від усіх інших я люблю вас та мою братика…