Притулок пророцтв

Тоді… пригадала… хлопця зі школи, який взамін на поцілунок із язиком дав їй шкіряний браслет. Дощило. Вони забігли в сарай. Цілувалися, обіймалися. Через деякий час їй заболів зап’ясток, шкіра браслета висохла й збіглася, застібка вгризлася в руку.

…нашийник пса триглавого розкусить скло…

З лекції Тедеску вона пригадала, що дванадцятим подвигом Геркала було зловити триголового пса.

Але шипи цих шкіряних нашийників були обернені всередину до трубок. Якщо вони намокнуть і стиснуться, то розіб’ють скло. Але як це розповсюдить сибірку?

…і смерть полине подихом еола чорним…

Кондиціонери!

Вона глянула в телефон Алексі й знайшла запрограмовані списки. Імена й номери зі словом «Чистильники».

…не сплячі агенти, а чистильні. чистильники, які вночі прибирають будівлі…

Вона мусить розповісти Марті. Тремтячими руками набрала номер Кайла.

Слабкий голос із телефона.

– Що?

– Не повертайся в лікарню, – прошепотіла вона. – Тут Алексі. Говорив крізь сон. Коли він прокинеться, то вб’є мене. Він приніс із собою трубки з сибіркою. Передасть їх прибиральникам – не сплячим агентам – у трьох будівлях-мішенях. Це не підривники-самогубці. Вони матимуть час утекти. Оскільки будівлю прибирають вночі, то я подумала, що вони намочать шиповані шкіряні стрічки і покладуть кожну трубку у вентилятор кондиціонування. Шкіра висохне і збіжиться, металеві шипи проб’ють трубки. Гарячий подих Еола в системі кондиціонування понесе порох сибірки крізь кожну будівлю.

Вона почула, як він охнув.

– Помруть тисячі.

– Що мені робити?

– Біжи.

– Куди? Я ненавиджу його, але не можу покинути.

– Я викликаю СВАТ [53] і маршалів.

– Немає часу. Я сама з цим розберуся.

– Як?

…розбий ті кляті трубки…

– Ні ти, ні будь-хто інший не заходьте всередину, – сказала вона. – Та штука зробить усю лікарню заразною.

– Стій, Рейвен!..

Вона відключилася.

Відчула, що Алексі підбирається ззаду.

– З ким ти говориш?

Рейвен кинула телефон і вхопила трубки з кейса.

– Що сталося, Нікі? Чому ти встала з ліжка?

Вона повернулася до нього.

– Ти маніпулював мною. Я знаю, що ти мене покинеш.

– Неправда. Я заберу тебе з собою у схованку. У мене купа грошей. Ми будемо разом, і довго.

Рейвен піднесла одну трубку над головою.

– Судячи з того, що мені розповіли про сибірку, якщо я розіб’ю цю штуку, у нас буде десь із тиждень часу.

– Клянуся, я планував забрати тебе з собою.

– Скажи, що кохаєш мене.

– Я кохаю тебе.

Вона простягнула вперед руки.

– Останні обійми? Торкнемося тілами.

Алексі пригорнув її.

Вона стиснула трубку в лівій руці.

– Я бачу, що ти досі мене хочеш, – прошепотіла вона. – Поцілуй мене, – її рука потягнулася до рота. Просунула трубку собі між зубів. Не встиг він зупинити її, як Рейвен розкрила його губи язиком і розкусила трубку. Скло розбилося в їхніх ротах. На колючий біль вона не зважала.

Рятувала тисячі убивче-самогубчим поцілунком.

– Ні!

Крізь скривавлені губи вона прошепотіла:

– Ти ніколи не покинеш мене, Алексі.

– Ти знову здуріла. Я забираюся геть.

– Надто пізно, Алексі. То був поцілунок смерті сибірки.

– Тоді помру мучеником. Ще маю час посадити драконячі зерна рештою трубок.

Вона відійшла і кинулася до поручня. Спинилася. Глянула в сходовий колодязь. Заплющила очі. Глибоко вдихнула. Та яка різниця. Усе одно помре.

Спотикаючись закрученими сходами, вона розтовкла кілька трубок об стіну. Зіп’ялася на ноги і побігла далі вниз. Алексі йшов позаду. Кинула ще кілька трубок.

Четвертий поверх. Третій. Другий. Перший.

Усі.

Він схопив її.

– Ти не уявляєш собі, що наробила.

– Ти сказав, що ми споріднені душі. Я врятувала тисячі душ, таких же, як і наші.

– Божевільна.

Рейвен засміялася.

– Безумовно. Вони не зможуть знести нашу заражену психлікарню ще багато років. Ми тут можемо кохатися, доки не посиніємо, Алексі. Не марнуймо останні дні, поки на наших тілах іще є плоть.

Він потягнувся назад.

– Я йду.

– Куди побіжиш зі смертю всередині тебе? Смерть, яку ти сюди приніс, заразила цю божевільню. У нас є десь із тиждень на секс, разом, у цій психічній могилі.

– Дурепа! Що ти верзеш? У нас немає часу.

– Ти віриш у життя після смерті, Алексі?

– Так, але мені подобається це життя.

– Ми довго належатимемо одне одному, Алексі.

– Ти про що? Розумієш, що це все дарма?

Вона прошепотіла йому у вухо:

…як каже ворон, не дарма…

ЕПІЛОГ

Реальні події

Після вибуху в Піреї грецька поліція знайшла сховище зброї на таємній квартирі. Більшість терористів «Сімнадцятого листопада» схопили і судили. 7 грудня 2003 року п’ятнадцятьох визнали винними і засудили до довічного ув’язнення. Чотирьох виправдали.

Невдовзі ЗМІ отримали повідомлення: «Ми ще живі».

О 6:00 12 січня 2007 року посольство США в Афінах обстріляли з гранатомета. Терористична група другого покоління, що назвала себе «Революційною боротьбою», взяла на себе відповідальність за інцидент.