Притулок пророцтв

– Ми не хочемо, щоб наша чорна пташка відлітала з Греції, – сказав Харон. – Якщо їй вдасться потрапити до Штатів, повернути її до Афін буде майже нереально.

– Як щодо надзвичайної видачі[23]?

– Не знаю, про що ви, але утрясання всіх формальностей із суддею, який розглядає справи психічнохворих, забере чимало часу. Знайдіть її і зупиніть. Якщо вам не вдасться витягти з дівчини пророцтва Тедеску, передайте її в руки Еліаде. Він у нас фахівець у справі допитів. Робіть все що завгодно, щоб тільки вона лишилася в Афінах.

Харон від’єднався.

Обернувшись, Дуґан помітив, що Еліаде вдивляється в нього своїм здоровим лівим оком і показує на нього одному з поліцейських.

Офіцер змахнув кийком.

– Стояти!

– Я просто проходив повз, – запротестував Дуґан.

Поліцейський штрикнув його кийком у живіт.

– Руки за спину, негайно!

Дуґан роззирнувся в пошуках Артеміди. Її ніде не було видно. Їй вдалося вислизнути й уникнути затримання. Можливо, вона таки подвійна агентка. Офіцер скував його руки кайданками і заштовхав до поліцейського мікроавтобуса.

Еліаде заліз назад у седан і дав знак водієві рушати. Мікроавтобус поїхав слідом.

І якого дідька йому тепер робити? Чинити опір? Підкорятися? Розповісти, хто він? Не панікувати. Треба зібратися з думками. Його ніколи не допитували із застосуванням сили. Він же аналітик, а не агент, чорт забирай.

На такі випадки потрібно було запастися пігулкою ціаніду.

РОЗДІЛ 23

Пірей – Афіни

Рейвен гнала свій «Гарлей», минаючи вулицю за вулицею. Врешті-решт вона звернула в провулок за кілька кварталів від схованки, зупинилась і витягла мобільний.

Відрахувала три гудки. Вибила. Тоді ще два, потім знову три.

– Слухаю, – почувся обережний голос Алексі.

– Це Нікі. У нас стався збій.

– Так, ми чули по радіо. За тобою стежили?

– Здається, ні.

– Покружляй трохи, поки не впевнишся, що за тобою немає хвоста, тоді їдь на квартиру.

– А не до схованки?

– Спершу заїдь додому і переодягнися. Час тобі знову стати жінкою. Чекай на мене там. І заспокойся.

Легко йому казати. Рейвен поїздила туди-сюди ще десять хвилин, а тоді залишила мотоцикл у провулку й невимушеною ходою рушила геть. Перехожі не повинні бачити, як вона тремтить.

Дійшовши до під’їзду, вона своїм ключем відімкнула двері і змусила себе піднятися на другий поверх. Тільки не дивитися вниз. Прибравши приліплені до одвірка чорні волоски, вона увійшла до квартири і метнулась у ванну. Стала під душ і терла себе, аж доки шкіра не почервоніла і не почала саднити.

Чи було те, що бомба вибухнула передчасно, помилкою? А може, Мірон навмисне відрегулював таймер так, щоб не дати Зубочистці часу втекти? Навіщо йому було вбивати свого товариша?

У її пам’яті чітко закарбувалися секунди перед вибухом. У голові чувся голос Зубочистки: «Тікай, Нікі! Забудь про мене! Рятуйся!»

Він більше переймався за неї, ніж за себе самого. О, якби вона тільки дала Зубочистці себе торкнутися, тим самим подарувавши йому кілька хвилин насолоди перед такою жахливою смертю.

Від роздумів її відволік наполегливий стукіт у двері. Думаючи, що то Алексі, Рейвен рвучко відчинила двері, та перед нею стояла висока жінка з косою, що короною обрамляла її голову.

– Сестро Сойєр? А ви як тут опинилися? Як вам вдалося вибратися? Що трапилося?

– Я бачила, як тебе викрали небезпечні люди.

– Де ви були? Вам же було наказано не залишати мене ні на мить.

– Пробач, Рейвен, – вона говорила м’яко, та погляд її був жорстким. – Я прийшла і тепер подбаю про тебе, – вона тицьнула їй у руки сумку. – Збирай речі, швидко. Бери тільки найнеобхідніше. Нам треба зараз же йти звідси.

– Нічого не розумію.

На сходах почулися кроки. Двері різко відчинилися. Сойєр вийняла із сумочки пістолет.

– Хто там? Станьте так, щоб я могла вас бачити, інакше стріляю.

У дверях з’явилася рука, теж з пістолетом. Голос Алексі:

– Покладіть зброю або я натисну на гачок.

– Це я, Фатіма. Не стріляйте – і я теж не стрілятиму.

…фатіма?..

Алексі ступив на видноту, тримаючи медсестру на мушці. Вона не зрушила з місця і пістолет теж не опустила.

– Покладіть зброю, Фатімо.

– Ви перший, Алексі.

…що тут, у біса, відбувається? це що за перестрілка біля о.к. коралл[24]? і хто режисер цього довбаного ковбойського кіно, хотіла б я знати?..

РОЗДІЛ 24

Подорож у поліцейському мікроавтобусі, як здалося Дуґану, тривала хвилин двадцять чи двадцять п’ять. Водій зупинився біля гаража з вивіскою «Автомайстерня Теодора». Невдовзі по тому задні двері відчинилися. Без жодного попередження Дуґану на голову насунули чорний ковпак. Очевидно, грецька поліція не хотіла, щоб він бачив інших арештантів.

І знову їх довго кудись везли, при чому мікроавтобус постійно підстрибував. Нарешті зупинились, і Дуґана разом з новоприбулими виштовхали з салону. Цікаво, їх що, усіх кинуть в одну камеру?

Підштурхуваний кийком, Дуґан опинився в якійсь будівлі. Хтось зірвав йому з голови ковпак, і він побачив, що разом з трьома іншими перебуває в довгій кімнаті, одну стіну якої повністю закриває дзеркало. Двобічне скло? Отже, під час допиту за ними спостерігатимуть. Дуґан уважно вивчав інших арештованих.