Притулок пророцтв

Вона мала рацію. Вулиці були вимощені бруком. Вони проминули фонтан, з якого на каміння бризкала вода, басейн, у якому намотували кола кілька жінок, та оточену скульптурами мечеть у центрі.

– Ось це наша лікарня, – пояснила Фатіма, вказуючи на одну із сучасних будівель. – А он там наша бібліотека. Поряд з нею – музей. Саддам Хусейн подарував нам цих тридцять п’ять квадратних кілометрів пустелі, і ми перетворили її на оазу.

– Ти казала, що ви іранці. Навіщо йому дарувати вам землю?

– У винагороду за те, що ми разом з іракською армією воювали проти тиранського режиму муллів у Ірані.

– То у вас є своя армія?

– Близько чотирьох тисяч добре підготованих бійців, командування в основному складається з жінок. Та ось, сама поглянь, – Фатіма зробила жест рукою.

На рівнині перед ними у стійці струнко на люках танків стояли сотні жінок в оливково-сірих уніформах і таких же хустинах. Інші тримали напоготові кулемети і протитанкові гранатомети. Фатіма показала на високу жінку у бронетранспортері.

– Це наша головнокомандувачка, генералка Гассан.

– То й що з того? – Рейвен знизала плечима.

– Усе, ти вже побачила достатньо. Водію, везіть нас до житлового кварталу.

Вони проїжджали повз групи будинків, оточених ретельно доглянутими газонами і садами, у яких було повно фіолетових, білих та жовтих квітів.

Авто під’їхало до блоку три. Фатіма завела Рейвен до своєї аскетично обставленої кімнати. Ідеальний порядок. Майорка підійшла до шафи і вийняла оливково-сіру військову уніформу, таку ж, як у жінок на плацу.

– На, Рімо, одягни це. Тут не ходять у чадрі. Якщо буде завелика, хтось із наших чоловіків її вшиє.

– Слава Богу! А я вже думала, що ніколи не скину з себе це шатро.

– Рейвен, перестань говорити «слава Богу» Відтепер кажи «Аллах акбар», тобто «Бог величний».

– Я тільки щось ніде не бачила ігрових майданчиків. Де діти?

Фатіма прокашлялася.

– Тут немає дітей.

– Чому?

– Наше командування наказало всіх дітей відіслати до родичів. Заміжніх змусили розлучитися. У нас тут целібат, тому й дітей більше немає.

У Рейвен на язиці крутилося зауваження, що якщо тут не буде дітей, то Ашраф перетвориться на гігантський будинок для пристарілих бабусь, та замість цього прошепотіла:

– Іншалла.

– Ясон Тедеску мав рацію. Я чула, як він казав, що ти швидко все схоплюєш. Повтори мені рядки, які ти декламувала йому в лікарні.

– Я нічого не…

– Я ж була там і чула.

Рейвен набрала в груди повітря.

– Не пам’ятаю.

– Ти просто витіснила їх з пам’яті, Рейвен. Мене вчили, як вводити людей у глибокий гіпноз, я допоможу тобі відновити ці спогади.

– Але я не хочу пригадувати.

– Це мені вирішувати. Я визначатиму, що тобі слід пам’ятати, а що можна забути. Коли ти приймеш іслам, від тебе вже нічого не залежатиме.

Рейвен зібралася сказати, що не хоче ставати мусульманкою, та тут втрутився голос у неї в голові:

…не будь дурною, не сварися з нею зараз…

– Ви маєте цілковиту рацію, майорко Саїд. Будьте моїм провідником, я вас слухатимусь.

Фатіма погладила її по голові і усміхнулася.

– От і добре. Вправи з пам’яттю розпочнемо після Нового року.

– Але ж до першого січня ще дев’ять місяців.

– Наш перський Новий рік, Новруз, святкується 20 березня. А завтра починається Чахар шанбе сурі.

– Що це таке?

– За шість днів до новорічного понеділка у нас відзначають Червону середу. Цей звичай виник задовго до появи ісламу та християнства, коли народ у цій країні поклонявся Заратустрі. Мулли цього свята не схвалюють, але терплять, так само, як християнські конфесії миряться з язичницьким Санта-Клаусом.

– Звучить захопливо. Я завжди любила різдвяні свята. А як ви цю Червону середу святкуєте?

– Цього дня деякі солдати замість уніформ загортаються в білі простирадла або одягають костюми. Розмалювавши обличчя, вони бігають вулицями і б’ють по казанах чи пательнях, оглушливим шумом проганяючи злих духів попереднього року. Та основним символом цього свята є вогнища.

– Вогнища? – груди Рейвен стиснуло, немов лещатами.

– Саме завдяки їм свято й отримало назву «Червона середа». Ми спалюємо опудала аятоли, президента Ірану та деяких муллів. Оскільки ти новенька у МЕХ і тільки починаєш пізнавати іслам, я домовлюся, і тобі нададуть честь розпалити перше багаття.

…тільки не показуй їй свого страху…

– По всій території бази ми розпалюємо багаття у вигляді підкови і стрибаємо через полум’я…

– Я не зможу…

– …щоб очиститися від усіх минулорічних бід.

– …підійти до вогню.

– Тут ти подолаєш свою пірофобію.

– Я хочу додому.

– У тебе немає іншого дому. Ти мусиш визнати Аллаха як єдиного Бога і Мухаммеда, його пророка, мир йому і благословення.

– Ти не можеш змусити мене стати мусульманкою.

– Перехід до ісламу має бути добровільним. Тож тобі вирішувати.

– А якщо я відмовлюся?

– Тебе вб’ють як невірну.

– …ну і йди до біса разом зі своєю бабською армією. мені до одного місця, помру я чи житиму…

РОЗДІЛ 32

Коли Фатіма покидала мечеть після вечірньої молитви, до неї підійшла ад’ютантка і передала наказ з’явитися на термінові збори старших офіцерів.