Притулок пророцтв

– За статистикою, у країні 8 % шпиталізованих пацієнтів з межовим розладом намагаються покінчити з собою. П’ятьом відсоткам це вдається.

– Тож решта дев’яносто п’ять виживають, – заперечила Тейлор.

Коулмен підскочив.

– Протестую!

– Підтримую, – сказала Родріґес. – Але заспокойтеся, містере Коулмен. Це не суд. Тут немає присяжних, яких треба схиляти на свій бік.

Коулмен присів.

– Вона почала різати собі горло, коли поліція намагалася забрати її з готелю, – пояснив Кайл.

Тейлор швидко здала назад.

– Більше немає запитань до доктора Кайла… Поки що.

Він розслабився. Вона не притисла його до мату.

Родріґес кивнула Коулменові.

– Можете почати перехресний допит.

Коулмен підійшов до нього.

– Містере Кайл, ви знайомі з тим, що називають стокгольмським синдромом?

– Протестую! – гаркнула Тейлор.

– На якій підставі? – запитала Родріґес.

– Попередній досвід перебування в неволі не стосується пограбування Афінського банку і співучасті в терористичній змові.

Родріґес обернулася до Коулмена.

– Ваші аргументи?

– Ми вважаємо, що це безпосередньо стосується справи. Знущання, тортури, відчуття близької смерті призводить до ототожнення з викрадачами і…

– Протестую!

– На якій підставі, міс Тейлор?

– Ваша честь, експерт у цій справі поки не свідчив.

– Підтримую. Містере Коулмен, дайте пояснити свідкові.

Коулмен повернувся знову до Кайла.

– Будь ласка, розкажіть судові, як стокгольмський синдром може впливати на пацієнтів із межовим розладом під час випадків дисоціації.

Він навмисне зосередився на Коулмені, уникаючи погляду Рейвен.

– З попередніх випадків – як-от викрадення Патті Герст – ми дізналися, що тортури, голод, зґвалтування чи страх перед зґвалтуванням і вбивством можуть взяти гору навіть над найстійкішими. Постійне навіювання соціальних і політичних ідей викрадача – зокрема грецька марксистсько-ленінська пропаганда «Сімнадцятого листопада» і примусове прийняття ісламу з боку марксистських «Моджахедін-е Халк» – можуть змусити її сумніватися в тому, у що вона вірила все життя. Або навіть у тому, хто вона насправді.

Якщо ще й постійно повторювати, що лише ці люди турбуються про те, що з нею буде, вона приймає їхні погляди. Викрадачі запевняли, що врятують її і дозволять приєднатися до них, від чого її охоплювало відчуття спокою. Такі заручники часто закохуються у своїх поневолювачів.

– Під час ваших із нею сеансів, – запитав Коулмен, – виникало щось таке, що могло зробити пацієнтку з межовим та істеричним розладами, як Рейвен, вразливою до стокгольмського синдрому?

– Аспект істеричної особистості робить її не лише сексуально провокативною, а й надзвичайно вразливою до навіювання.

– Як міс Слейд може відреагувати на агресивний допит з боку грецької поліції?

– Дослідження показують, що жінки в терористичних угрупованнях на кшталт МЕХ бажають бути сильнішими за чоловіків. Гадаю, Рейвен вважатиме себе мученицею за ідею, яку їй навіяли. Якщо працівники правоохоронних органів катуватимуть її водою, вона радше захлинеться до смерті, перш ніж вони щось із неї витягнуть. Будь-який біль, який вони викликатимуть, буде сурогатним болем, що займе місце самокалічення. Біль для пацієнтки з межовим розладом служить доказом того, що вона реальна, і лише підтверджує її віру в те, що терористи – це її друзі, а ті, хто бореться з тероризмом, – вороги.

Даючи свідчення, він краєм ока бачив, як вираз обличчя Рейвен міняється зі схвальної усмішки на лють. Вона підскочила.

– Ти маніпулював мною, Марті. Ти мій лікар. Ти не маєш права розкривати те, що я тобі говорила.

– Більше запитань до свідка не маю, – кинув Коулмен.

Родріґес витріщилася на Рейвен.

– Оскільки пограбування банку – це злочин проти обох країн, я оголошую перерву, щоб ухвалити рішення, чи дозволяти екстрадицію Рейвен Слейд у Грецію для допиту. Засідання суду переноситься на ранок понеділка, – вона так сильно хряснула молотком, що зламала рукоятку.

РОЗДІЛ 62

У понеділок зранку Дуґан спостерігав за тим, як Рейвен з доктором Кайлом щось обговорюють у коридорі біля судової зали. Важко було визначити, як вона відреагує, якщо суддя накаже видати її Греції для агресивного допиту. Йому стало її шкода. Дівчина ж не винна, що її викрали. Вона не винна, що їй промили мізки. У судовій залі у неї часто мінявся вираз обличчя. Зосереджена. Віддалена. Зла. Збентежена. І все одно, психічнохвора вона чи ні, у неї в голові – ключі до катастрофічних пророцтв.

Дуґан побачив, як Рейвен поцілувала Кайла в щоку. Коли вона подалася до жіночої вбиральні, він дав знак поліцейській, щоб пішла за нею. Можливо, це його остання можливість переконати Кайла.

– Ви повинні дещо знати, – озвався він.

Кайл відскочив назад.

– Нам не можна говорити.

– Слухайте, я знаю, що Греції немає в списку країн, що використовують агресивний допит, але на власні очі бачив, як працює їхній театр тортур.

– Ви про що?