Про військове мистецтво

Звертаючись до чисельності цих військ, я повинен сказати, що наслідував би римський приклад і утворив би при кожному батальйоні загін не більше ніж в 300 коней, причому 150 відвів би на важкоозброєних жандармів, а решту — на легку кінноту. На чолі кожного ескадрону стояв би особливий начальник, і при ньому — 15 декуріонів, стяг і музиканти. Кожні 10 жандармів отримують 5 возів, а 10 вершників легкої кінноти — 2 вози, які навантажуються наметами, котлами для їжі, сокирами та кілками, а якщо буде можливо, то й іншим похідним спорядженням.

Не думайте, що це викличе безлад, тому що зараз в розпорядження кожного жандарма надані 4 коня, а це вже велике зловживання. У Німеччині у жандарма є тільки один його кінь; на кожні 20 осіб належить один віз, на який звалено все, що їм необхідно.

Римська кіннота теж обходилася без прислуги; правда, її розміщували поруч з тріаріями, які були зобов’язані допомагати їй у догляді за кіньми. Це легко ввести і у нас, як ви побачите, коли ми будемо розбирати устрій табору. Те, що робили римляни і тепер роблять німці, цілком можливе для вас, і з вашого боку було б помилкою чинити інакше. Обидва ескадрони, які становлять частину бригади, можна іноді збирати разом з батальйонами і влаштовувати між ними приблизні битви, більше для того, щоб привчати їх розрізняти один одного в бою, ніж для будь-яких інших цілей.

Однак досить про це; тепер нам треба дізнатися, яким має бути бойове розташування війська, щоб воно могло змусити противника прийняти бій і перемогти його. У цьому — мета будь-якого війська і сенс праці, витраченої на його навчання.

Книга третя

КОЗІМО. Предмет нашої розмови сьогодні змінюється, і разом з тим має змінитися і той, хто запитує. Мені не хотілося б заслужити докір у самовпевненості, яку я завжди засуджував в інших. Тому я створюю диктатуру і передаю її кому завгодно із присутніх моїх друзів.

ЗАНОБИ. Ми були б вам дуже вдячні, якби ви зберегли вашу диктатуру, але, якщо ви наполягаєте на своїй відмові, — призначте, принаймні, кого-небудь з нас своїм наступником.

КОЗІМО. Надаю це синьйору Фабріціо.

ФАБРІЦІО. Охоче приймаю повноваження і пропоную слідувати венеціанському звичаю, тобто надати перше слово наймолодшому. Війна — це ремесло молодих, і я вважаю, що говорити про нього краще юнакам, тому що вони раніше за всіх покажуть себе у справі.

КОЗІМО. Отже, черга за вами, Луїджі. Вітаю свого наступника і думаю, що і ви, пане Фабріціо, залишитеся задоволені таким співрозмовником. Повернемося тепер до предмету розмови і не будемо втрачати час.

ФАБРІЦІО. Безсумнівно, що для ясного розуміння мистецтва бойової побудови війська треба розповісти вам про те, як чинили в цьому випадку греки і римляни. Однак ви самі можете прочитати про це у античних письменників; тому я пропускаю цілу низку подробиць і буду говорити лише про те, що, на мою думку, необхідно наслідувати, якщо ми хочемо хоча б певною мірою удосконалити наші сучасні війська. Я збираюся пояснити вам одночасно побудову війська у бойовий порядок, підготовку його до цього бою і навчання зразковим боям.

Найсуттєвіша помилка начальника, який будує військо в бойовий порядок, — це витягнути його в одну лінію і поставити долю битви в залежність від удачі єдиного натиску. Корінь помилки в тому, що забуті дії древніх, у яких лінії військ розташовувалися послідовно одна за одною. Адже інакше не можна ні допомогти переднім військам, ні прикрити їх при відступі, ні змінити їх під час бою; римляни знали це краще за всіх.

Для більшої ясності варто сказати, що кожний легіон складався у них з гастатів, принципів і тріаріїв. Гастати ставилися в першу лінію військ, утворюючи міцні зімкнуті ряди, за ними більш рідкими рядами стояли принципи; позаду всіх перебували тріарії, вишикувані таким чином, що між рядами у них залишалися широкі проміжки, які в разі потреби могли бути зайняті і гастатами, і принципами.

Крім того, в кожному легіоні були пращники, стрілки з лука й інші легкоозброєні воїни, які не стояли в одних лавах з піхотою, а розташовувалися попереду війська, між кінними та пішими солдатами. Саме ці легкоозброєні і зав’язували бій; якщо вони перемагали — що бувало рідко, — то самі довершували успіх; якщо їх відкидали, вони відступали, обходячи фланги зімкнутих військ, або займали навмисне залишені для цього проміжки між рядами, розташовуючись потім позаду. Після відходу легкоозброєних з ворогом билися гастати, які при невдачі відходили до принципів, займаючи проміжки в їх рядах, і тоді бій поновлювався. Якщо ця друга лінія виявлялася також розбитою, вона відступала до тріаріїв, заповнювала широкі проміжки між їхніми рядами, і вся справа починалося заново. За нової невдачі бій був програний, тому що знову зібрати військо було неможливо.