Про військове мистецтво

ФАБРІЦІО. Стародавні полководці дотрималися різних думок щодо того, чи треба бігти на ворога з криком або повільно йти мовчки. В мовчанні краще зберігається порядок і ясніше чути накази начальника, а крик збуджує бойовий запал. Я вважаю, що все це однаково важливе, і тому наказую одним частинам з криком кидатися на ворога, а іншим — йти мовчки. Втім, я зовсім не думаю, що невпинний крик є корисним: він заглушає команду, і в цьому його велика небезпека. Важко припустити, щоб римляни після першого зіткнення продовжували кричати. В їхній історії постійно говориться про те, як солдати, що біжать, зупинялися по одному слову і переконанням полководця, і як вони в розпал битви перешиковувалися за його командою; це неможливо, якщо крики заглушають голос начальника.

Книга четверта

ЛУЇДЖІ. Під моїм керівництвом завойована така блискуча перемога, що я вважаю за краще більше не випробовувати долю, знаючи її мінливість. Тому я складаю диктатуру і передаю обов’язки запитуючого Занобі, слідуючи в цьому нашому порядку, починаючи з наймолодшого. Знаю, що від цієї честі, або, краще сказати, від цієї праці, він не відмовиться ні через дружбу зі мною, ні через вроджену сміливість, якої у нього більше, ніж у мене. Його не злякає справа, яка може однаково принести перемогу і поразку.

ЗАНОБІ. Я готовий коритися, хоча вважав би за краще брати участь в розмові як простий слухач. Ваші питання досі задовольняли мене більше, ніж мої власні, які спадали мені на думку під час бесіди. Однак ви втрачаєте час, синьйоре Фабріціо, і ми повинні просити у вас вибачення за те, що втомлюємо вас цими люб’язностями.

ФАБРІЦІО. Навпаки, ви приносите мені задоволення, оскільки зміна шукає тих, хто запитують, дозволяє мені краще пізнати ваш спосіб мислення і ваші схильності. Чи треба мені ще що-небудь додати до всього сказаного?

ЗАНОБІ. Я хочу запитати вас про дві речі, перш ніж йти далі: перше — чи визнаєте ви можливість іншого бойового порядку; друге — які заходи має прийняти полководець до того, як іти в бій, і що він може зробити, якщо під час битви відбудуться якісь несподіванки?

ФАБРІЦІО. Постараюся вас задовольнити і не буду відповідати на ваші питання окремо, тому що відповідь на перше питання багато в чому роз’яснить вам і друге. Я вже говорив вам, що мною запропонована відома форма бойового шикування, щоб, виходячи з нього, ви могли вільно його змінювати, залежно від умов місцевості і способу дій ворога. Адже від місцевості і від противника залежать взагалі всі ваші дії.

Зауважте тільки одне: найстрашніша небезпека — це розтягувати лінію фронту, якщо тільки ваше військо не є абсолютно винятковим за силою і величиною. У будь-якому іншому випадку глибокий стрій з густими рядами завжди краще розтягнутого і тонкого. Адже якщо твоє військо менше за вороже, треба намагатися як-небудь врівноважити цю невигоду, саме — забезпечити фланги, прикривши їх річкою або болотом, щоб не опинитися оточеним, або захищатися ровами, як це зробив Цезар в Галлії.

Знайте загальне правило, що фронт розтягується або скорочується, в залежності від чисельності ваших і ворожих військ. Якщо противник слабший, а твої війська добре навчені, треба обирати для дії великі рівнини, тому що ти можеш тоді не тільки охопити ворога, а й вільно розгорнути свої сили. На обривистій і складній місцевості, в якій неможливий зімкнутий стрій, ця перевага зникає. Тому римляни майже завжди уникали нерівних місць і вважали за краще битися на відкритій рівнині.

Зовсім по-іншому чинять, якщо військо невелике або погано навчене: тоді треба постаратися відшкодувати нечисленність або недосвідченість людей вигодами місцеположення. Добре розташовуватися на висотах, звідки легше обрушитися на супротивника. У всякому разі, остерігайтеся розміщувати військо на схилах або де-небудь близько від підніжжя гори, якщо в цій місцевості очікуєте на ворога. Висота позиції буде тоді тільки шкідливою, тому що противник, який зайняв вершину, поставить на ній гармати і зможе безперервно і спокійно тебе громити, не побоюючись опору; ти ж будеш обмежений власними солдатами і тому не зможеш відповідати на його вогонь.

Полководець, який шикує військо до бою, зобов’язаний також подбати про те, щоб ні сонце, ні вітер не били йому в обличчя. І те й інше не дозволяє розгледіти ворога: сонце — своїми променями, а вітер — піднятим пилом. Вітер, крім того, знесилює удар метальної зброї, а щодо сонця треба ще мати на увазі наступне: мало подбати про те, щоб воно не світило військам в обличчя на початку бою, ця перевага повинна зберегтися і надалі, коли сонце підніметься вище.

Найкраще — це мати у своєму розпорядженні війська так, щоб вони стояли до сонця спиною, тому що тоді пройде багато часу, перш ніж воно виявиться прямо над ними. Цих пересторог дотримувалися Ганнібал під Каннами і Марієм в боротьбі з кимврами.