Читаем Професор Вільчур полностью

Вона мала великі контакти і вміла говорити переконливо. Як результат плітки й коментарі навколо трагічної події зростали, набуваючи форми найфантастичніших гіпотез, здогадок та підозр. Варшава була так насичена цим питанням, що воно не могло зникнути зі сторінок газет. Це не була кампанія, спрямована безпосередньо проти особи професора Вільчура, але, по суті, це був удар по його становищу у світі медицини та по славі хірурга.

Пані Ніна не належала до людей, які перебирають засобами боротьби, вона також не належала до людей, які відмовляться від будь-якого кроку, якщо цей крок може наблизити до мети. Через кілька днів саме з цієї причини у неї з чоловіком дійшло до гострої суперечки.

Під час консиліуму в одного з пацієнтів професор Добранецький почув від доктора Гриневича таке безглузде звинувачення щодо Вільчура, що навіть з почуття пристойності йому довелося заперечити. Закид полягав у тому, що в деяких випадках Вільчур замість медикаментозного лікування, нібито як знахар, вдається до «замовляння». Добранецький навіть на мить запідозрив, що Гриневич вдався до підступних провокацій щодо нього.

– Дурниці, шановний колего, – сказав він скривившись. – Як можна вірити таким недоречностям?

– Моя сестра це почула від вашої дружини, – відповів лікар.

Добранецький щось пробурмотів про непорозуміння, яке, мабуть, тут сталося, але, повернувшись додому, він почав жорстоко докоряти дружині.

– Ти дійсно не знаєш міри і не маєш почуття здорового глузду. Бо таким чином ти компрометуєш мене. Зрештою, не можна людям впарювати безглузді речі, яким жодна мудра людина не повірить.

Пані Ніна знизала плечима:

– І все ж бачиш, що повірили.

– Або вдавали, що вірять, – наголосив чоловік.

– Мій любий, будь певен: якщо про когось говориш погано, завжди тобі повірять.

– І все ж я прошу тебе, Ніно, припинити свої дії. Вільчур чудово розуміє, кому може залежати на знищенні його репутації. У його поведінці щодо мене останнім часом я зауважив більшу дистанцію й холод. Коли його вивести з рівноваги, він може сильно нашкодити мені.

– Яким чином?

– Дуже просто. Він може звинуватити мене у наклепницькій кампанії проти нього.

Жінка іронічно посміхнулася:

– Кому пред’явити звинувачення?

– Не має значення. В академічних колах, у профспілці і, ймовірно, в пресі. Не забувай, що він досі користується великим авторитетом. І одна летальна операція… не може перекреслити такий авторитет.

Професор Добранецький мав рацію. Смерть Доната не змогла знищити авторитет професора Вільчура, але серйозно похитнула його. Це дуже яскраво показали вибори під час щорічних профспілкових зборів.

Становище Вільчура все ще було настільки міцним, що Добранецький вважав за доцільне зняти свою кандидатуру на посаду голови і висунути кандидатуру Вільчура. Відбулося голосування й обрали Вільчура. Але якщо іще два тижні тому вибір був би одноголосним, то тепер він відбувся лише з невеликою перевагою голосів, кілька голосів було проти і багато утрималось.

Вільчур не був присутній на зборах. Заглиблений у свої турботи, він просто забув про них. Коли йому повідомили про результати, написав короткого листа до профспілки, заявивши, що не може прийняти посаду голови. Він виправдовувався втомою і тим, що молодші мають займати громадські посади. Насправді йому було гидко від думки, що, приймаючи посаду, йому доведеться постійно зустрічатися з тими, хто голосував проти нього, хто повірив у ганебні плітки й наклепи, які кружляють містом і знаходять відгомін у багатьох щоденниках, більше того, навіть у фахових журналах.

У нього були й інші неприємності. А саме одного дня до нього звернувся представник страхової компанії, в якій Донат був застрахований на колосальну суму. Компанія стояла на позиції, що професор Вільчур несе відповідальність за смерть співака і він також повинен сплатити страхову суму. А для Вільчура це означало розорення.

Незважаючи на це, він без вагань сказав, що готовий заплатити всю суму. Чи міг він піддаватися свідченням в суді, покладатися на висновки експертизи, виносити на денне світло усі ті підозри, які стосуються не лише його, але й Люції Канської, Кольського й багатьох інших? Вони б усі мали б постати перед судом і, безумовно, хтось із них порушив би цю справу, висунув би ці претензії, від одної згадки про які Вільчура охоплювали жах і огида.

Ні, він не міг погодитися на це.

Таким чином за один день він втратив майже все своє майно. Клініка, вілла, житловий будинок на вулиці Пулавській – усе це перейшло у власність страхового товариства. Керівництво цього товариства виявило добру волю, залишивши Вільчура на чолі клініки та призначивши йому відносно високу платню й право до кінця життя займати віллу. Завдяки цьому справу було вирішено тихо і без розголосу, на чому найбільше залежало Вільчурові. На перший погляд, нічого не змінилося. Ніхто не знав про те, що у клініці Вільчур перестав бути всесильним паном і тепер залежав від голови страхового товариства «Тухвиця».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза