Промінь

— Дай мені спокій, — сказала вона, дивлячись на нього блискучими неживими очима. — Просто вийди.

— Прибуття не буде! Того, заради чого затівався політ — не буде! Ніякої Нової Землі, ні зоряної системи поблизу, це помилка земних астрономів… нібито. Насправді це зробила Марго. Марго — пацюк.

Еллі кліпнула скляними очима, наче лялька, яку вийняли з коробки:

— Марго?

— Ти глуха?!

Вона посиділа кілька секунд, наче прислухаючись до власних відчуттів, здивовано й скорботно підтиснувши губи:

— А як же її Ігор?

* * *

— Мені зарахується експеримент, якщо до фінального дня у квантів не буде ні сенсу, ні щастя! Я вже перемогла, і ви нічого мені не зробите. Я рятую кохану людину.

Денис і Еллі спробували виламати двері, але Марго забарикадувалася зсередини, зрушивши з місця всі меблі, які були в кімнаті. Шафа закривала дверну пройму, ліжко підпирало шафу, стіл підпирав ліжко — ймовірно, Марго приготувала план барикади заздалегідь, виявивши кмітливість і неабияку силу. Витягти її з нори буде важко.

— У мене було три одиночні впливи, три ходи! — вона кричала з кімнати, задихаючись. — Я впоралась! За три ходи, а не за тридцять!

— Агов, що тут за тусня? — в кінці коридору з’явився Славік у трусах і майці, босоніж, у всій пишноті своїх кельтських татуювань. — Люди, взагалі-то, сплять!

— Славік, — Денис утомлено поманив його пальцем. — Розкажи, що робила Марго в той вечір, коли ти її трахнув.

Славік зніяковів:

— Знаєш, це особисте…

— Ти вже розповідав. Нагадай?

— Вона танцювала… Отак, отак… Потім сіла до мене на коліна. Потім…

— Марго, — Денис обернувся до забарикадованих дверей. — Ти спокусила його, а потім розіграла зґвалтування?

— Не твоє діло! — почавши говорити, Марго не могла зупинитися. — А якщо й так?! Так, я його спокусила! Я розумна, а він дурень! Я ж не знала, що в нього дисоціативний розлад…

— У мене немає ніякого розладу! — гаркнув Славік. — Я не псих!

— А потім ти вирішила його вбити, — сказав Денис.

— Так! — з викликом відповіла Марго. — І що ти мені зробиш?!

Славік витріщив очі:

— Вона взагалі нормальна?! Що це тут за фігня відбувається, ви наркоти об’їлися?

— Ну ти й актриса, — Денис відчув сором, густий і жирний, начебто смола в казані. Марго обдурила його, як дитину. Обвела круг пальця.

— Так! — відгукнулася вона тепер з тріумфом. — Я вам брехала, бо люблю й рятую Ігоря! А на вас мені плювати!

— Чекай, — Славік, який досі вражено кліпав, раптом витріщив очі. — То вона… то я… ви сказали, я її зґвалтував! Ви мені не вірили, так?! А цій суці повірили! Ану йди сюди!

І з розгону він врізався в барикаду, як молодий носоріг.

Полетіли друзки. З диким гуркотом захиталася шафа, її задня стінка з товстої фанери прогнулася й тріснула. Славік, розбігшись, налетів на барикаду ще раз. Бульдозер, що зносить бетонний будинок, позаздрив би цьому хлопцеві. Чавунна баба на тросі, що ламає цегельні стіни, обридалась би від заздрощів.

— Славік! — Еллі кинулася до нього, намагаючись зупинити, але простіше було б утримати руками маневровий тепловоз. — Не хвилюйся! Усе гаразд… Не треба, стій!

Пластир злетів зі Славікової голови разом із сіточкою, яка його утримувала. У шматку фанери, який ще недавно був задньою стінкою шафи, з’явилася дірка, в ній промайнуло біле від жаху лице Марго. Славік розбив кулаки, з’явилася кров, заплямувала світлий килим на підлозі.

— Славік, ми тобі завжди вірили! — безнадійно кричала Еллі. — Тобі, а не їй… Стій!

Задня стінка шафи розвалилася на три частини. Славік, бачачи результат своїх зусиль, зупинився, щоб відхекатися. По скроні в нього тік струмок крові: розсічена шкіра на голові знову розійшлася.

— Славіку, — заговорила єлейним голосом Еллі. — Ти весь у крові. Ходімо, я заклею, дам тобі таблетку, хочеш, заварю ромашки? Зараз ніч, треба спати, завтра розберемося, ходімо, ходімо…

Вона говорила з ним, як з трирічним солодким малюком, і тільки очі видавали жах. Славік слухав секунду, другу, потім струснув головою й знову пішов на штурм лігвища Марго. Коли, вхопившись за краї фанерної діри, він намагався розширити її тим рухом, яким Самсон розриває пащу левові, — зсередини хлюпнув окріп.

Славік завив і відсахнувся, схопившись за лице. Він метався по коридору, нічого не бачачи, натикаючись на стіни, і матюкався так, що Денисові стало моторошно: він не міг уявити, що зараз Славік зробить з Марго, а в нього ж кулак завбільшки як її голова.

— Покажи! — Еллі увивалася навколо Славіка, намагаючись зрозуміти масштаб нещастя. — Покажи, що там, в очі потрапило?!

— Уб’ю! — верещав Славік.

— Йди за мною… я знаю, де спрей від опіків… ходімо скоріше, треба швидко… Потім вернемося, ніхто ніде не дінеться, ходімо-ходімо…

Напівсліпий Славік зненацька скорився, пішов за її голосом, немов пацюк за флейтою, затуляючи лице рукою. Умовляння Еллі й Славікові матюки стихли наприкінці коридору.

Денис здалеку подивився в дірку, пробиту Славіком у барикаді. Ближче підходити не став — не хотів одержати свою порцію окропу. Зсередини, з кімнати, тхнуло потом, тютюновим димом і страхом.

— Ти тут? — запитала Марго. — Підходь, я тебе ошпарю.