Промінь

Адам сповільнив ходу. Дошки для серфінгу валялися на піску; за спиною білої зі злості Мішель стояли хлопці з її навчальної групи — Фархад, Іларіон, Джек, і молодший Іларіонів брат, Костя, тринадцяти років. Дивлячись у сіро-блакитні прозорі очі Мішель, Адам нарешті зрозумів, чому вона так дратує його з самого дитинства.

У неї гострий, задертий догори ніс.

Адам зупинився за два кроки. Поруч зупинився Сезар, дуже похмурий. От він ніколи не був схожий на сестру-двійнючку. Грузнучи в піску, підбіг Кадзуо — молодший Адамів брат — і став у Сезара за плечем.

— Вона розумніша за тебе в тисячу разів, — тихо сказав Адам. — І вона добріша.

— Ну аякже, — Мішель знущально розсміялася. — Відімкнути Промінь, піти жити в технічні коридори, без їжі й води, дихати задницею… Дуже розумно.

Ліза казала: не дозволяй себе розлютити. Шукай аргументи. Якщо розумієш, що тебе не чують — промовч. Не треба нікого злити заради задоволення. Це негідно. Будь милосердний.

Але гострий, задертий догори ніс, якого він раніше не помічав. А тепер побачив — з кожною точкою під шкірою. З вузькими темними ніздрями. Як можна терпіти такий ніс?!

Він схилив голову до плеча, розглядаючи її з висоти свого зросту, наче дрібну незначну перешкоду:

— Почитай технічні документи. Ти ж умієш читати? Відімкнути ядро штучного інтелекту, залишивши працювати життєзабезпечення — завдання на кілька діб. Якщо, звісно, в людини є власний інтелект, якщо вона не стала додатком до Променя, як ти.

Він уразив її. Кінчик носа побілів:

— Як ти затесався в цю… секту розумово відсталих дітей, Адаме? — вона говорила з удаваним співчуттям. — Ти, з твоїм рейтингом… Я ще розумію — Сезар, той завжди був недорозвинений!

Сезар перемінився на лиці. Звісно, Мішель знала його, як облупленого, знала всі його болючі точки. Адам відчув, як німіють щоки:

— Проси у брата пробачення, скотина.

— Як ти мене назвав?!

— Зарозуміла скотина, проси в брата пробачення!

— За це зараз одержиш, — сказав, ніби плюнув, Джек, і Адам зрадів. Бити Мішель йому було гидко. Але заїхати кулаком по злісній Джековій фізіономії — саме задоволення.

Вони зчепилися — троє на одного, але Адам був більший і сильніший за кожного з них. Мовчки вступив у бійку Сезар, він теж був радий, він давно чекав цього часу. Молодші, Кадзуо й Костя, побилися між собою й покотилися по піску, працюючи коліньми, кулаками, лютуючи — зубами…

Хруснув чийсь ніс під кулаком.

Над водою пролетіли пелікани — розкинувши крила над водою, витягши шиї, як птеродактилі.

ДЕНИС

Він знав, що ні Еллі, ні тим більше Марго йому не допоможуть, тому сам зробив те, що треба було зробити: знайшов у великій аптечці рукавички й санітарне приладдя. Роздяг Славіка, зрізав з нього одяг і білизну. Обтер вологими серветками гарне, м’язисте, безвладне, як холодець, тіло: вигадливе кельтське татуювання виявилося у найнесподіваніших місцях. Перевертати важкого Славіка було важко, було прикро й гидко дивитися на те, що з ним сталося, та найбільше Денис боявся, що Славік під його руками вмре.

Славік жив. Денис укрив його ковдрами, укутав, знов напоїв. Виніс сміття в пластиковому мішку до ліфта — далі не став, упустив біля стіни. Повернувся в офіс, постелив собі на підлозі під великим екраном і ліг, трясучись, згорнувшись калачиком.

Марго була замкнена в колишній Славіковій кімнаті. Вона так утомилася й була така деморалізована, що більше не намагалася пручатися. Денис знав, що це тимчасово.

Еллі пішла до себе.

Денис прокинувся серед ночі. В офісі не було вікон, але телефон показував час — пів на третю — і блимав червоною точкою в кутку екрана: низький заряд батареї. Денис витяг з кишені зарядний пристрій, підключив телефон до мережі. Підійшов до Славіка — той дихав.

— Ми переможемо, — сказав йому Денис. — Тобто ти — навряд чи… але ти принаймні житимеш, а це й само по собі… це, типу, цінність.

Він вернувся у своє імпровізоване лігво біля стіни й подивився статистику: населення — 512. Щастя — 10 %, цивілізованість 85 %, осмисленість — 72 %.

— Мамо, — уголос сказав Денис. — Я обіцяв, і я вернуся.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

Працювали 3D-принтери, видаючи механічні блокатори для дверей, щоб їх не можна було відчинити по команді штучного інтелекту.

Вони більше не були квантами одного Променя, екіпаж розпався, і настали сутінки. Вони не намагалися нічого довести одне одному, тому що будь-яка така суперечка закінчувалася тріском зламаних кісток. Ніхто нікого не чув.

Лізі хотілося піти в старі Тролеві апартаменти й замкнутися там, але вона відповідала за те, що сталося. Її правда зруйнувала світ, знищила сенс, розділила квантів на своїх і чужих. Вона не могла кинути тих, хто їй довірився. Хто став на її сторону.