Протистояння. Том 1

— О Ніку, у моєму серці зачаїлася ненависть до Бога, — сказала матінка Ебіґейл. — Кожна людина, що любить Господа, також і ненавидить Його, бо Він — суворий Бог, ревнивий Бог, Він те, що Він є, і в цьому світі Він дуже часто відплачує болем за службу, тоді як злодії катаються на «кадилаках». Навіть радість від служіння Йому гірка. Я корюся Його волі, та людська моя частка прокляла Його всім серцем. «Еббі, — каже мені Господь, — попереду, далеко попереду на тебе чекає робота. Тож ти житимеш і житимеш, доки плоть твоя не засохне на кістках. Побачиш, як помруть твої діти, а сама й далі топтатимеш землю. Побачиш, як забиратимуть землю твого батька шмат за шматом. А під кінець отримаєш нагороду — поїдеш геть із незнайомцями, полишивши все, що любиш у цьому світі, та помреш на чужій землі, хоча роботу буде ще не скінчено. Отака Моя воля, Еббі», — каже Він. «Так, Господи, — кажу я. — Хай звершиться воля Твоя», — а в душі проклинаю Його та питаю: «Чому так, чому, чому?» І завжди отримую ту саму відповідь: «Де була ти, коли я створював світ?»

Сльози текли з її очей гірким потоком. Вони струменіли та капали на плаття, і Нік здивувався, звідки в старенької взялося стільки сліз: вона була худа, наче суха гілка.

— Поможи мені, Ніку, — мовила вона. — Поможи мені зробити все правильно.

Він міцно стиснув її долоні. Позаду них Джина захихотіла та підняла вгору модельку, і яскрава емаль засвітилася, заблищала на сонці.

———

Дік із Ральфом повернулись опівдні — Дік сидів за кермом новенького «доджа», мікроавтобуса, а Ральф приїхав на червоному евакуаторі з потужним бампером для розштовхування заторів і краном на кузові. Том стояв, тримаючись за гак, і радісно махав до них вільною рукою. Вони загальмували біля ґанку, і Дік вийшов із «доджа».

— В евакуатора, чортяки, гарна радіостанція, — звернувся він до Ніка. — Аж на сорок хвиль. По-моєму, Ральф закохався в ту машину.

Нік широко всміхнувся. До машин підтяглися жінки. Ебіґейл помітила, як Ральф галантно підвів Джун до евакуатора, а вона глянула на радіостанцію й схвально кивнула. У тієї жінки гарні стегна, і, певне, між ними причаїлася чудова пічка. Народить стільки малят, скільки схоче.

— То коли вирушаємо? — спитав Ральф.

«Як поїмо. Випробували Сі-Бі?»

— Ага. Коли верталися, я його й не вимикав. Рипить — страшне. Там є кнопка безшумного налаштування, та працює вона так собі. Одначе можу заприсягтися, що щось чув, статика там чи ні. Щось іздалеку. Може, і зовсім не голоси. Та скажу тобі правду, Ніку, — чхати я на них хотів. Як і на ті сни.

Між ними зависла тиша.

— Ну, зараз я щось наготую, — порушила мовчанку Олівія. — Сподіваюся, ви не проти свинини й на другий день.

Ніхто не заперечував. До першої дня вони поскладали до мікроавтобуса все похідне приладдя (гітару та крісло-гойдалку матінки Ебіґейл також не забули) і рушили в путь, пустивши попереду евакуатор, щоб він розчищав їм дорогу. Ґрунтівка скінчилась, і вони рушили на захід трасою 30. Ебіґейл сиділа на передньому сидінні мікроавтобуса. Вона не заплакала. Ціпок тримала між колін. Зі слізьми покінчено. Вона мала чільне місце в Божому задумі, і Його воля мала звершитися. Так, воля Господня звершиться, та Ебіґейл думала про червоне Око, що розчахнулося в чорному серці ночі, і їй було страшно.

Розділ 46

Стояв пізній вечір 27 липня. Вони спинилися на Ярмарковій ділянці Канкла — так зазначалося на табличці, що похилилася від літніх гроз. Сам Канкл, штат Огайо, лежав на південь від них. Там сталася якась пожежа, і більша частина містечка згоріла. Стю сказав, що це, певне, від блискавки. Ясна річ, Гарольд не згодився. Якщо Стю Редман казав, що пожежна машина червона, Гарольд Лодер починав наводити факти й статистику, які твердили, що зараз більшість із них зелені.

Френ зітхнула й перевернулася на інший бік. Не могла заснути. Вона боялася снів.

Ліворуч від неї похилим рядком стояли п’ять мотоциклів. На хромованих поверхнях блищало місячне сяйво. Було так, ніби тут отаборилися «Янголи пекла». Та Френ подумала, що «янголи» навряд чи каталися б на таких дівочих байках — тільки не на цих «хондах» із «ямахами». «Янголи» їздили на «кабанах»… чи вона те просто почула в одній зі старих епічних стрічок від «Америкен інтернешнл», що крутили по телевізору? «Дикі янголи». «Янголи диявола». «Янголи пекла на колесах». Коли вона ходила до старших класів, стрічки про байкерів були шалено популярні в кінотеатрах для автомобілістів — драйв-інах: «Веллсівський драйв-ін», «Сендфордський драйв-ін», «Двійня Саут-Портленда» — плати й вибирай. А тепер — капут, усім драйв-інам капут, не кажучи вже про «Янголів пекла» та стару добру «Америкен інтернешнл пікчерз»[319].

«Френні, запиши це в щоденник», — сказала вона собі та перекотилася на інший бік. Не сьогодні. Сьогодні вона поспить, і чхати на сни.