Німці скупчилися в Звенигородці та в Шполі. Вони рішили не нападати на повстанців, поки не прийде допомога з Умані та Києва. Тимчасом останки карателів, що заховалися в Звенигородці, зробили випад на с. Озірну (2 версти од Звенигородки). Озіряни розбили карателів і пригналися слідом в саме місто. Вмішалися німці. Обидві сторони мали втрати. Селяни примушені були виступити з міста.
— Німці боронять кадетів! — ось клич, що пригнав під Звенигородку селян повіту. Без ніякого наказу з всіх сіл перло озброєне населення до Звенигородки і залягало в лави. Коменданти самі виходили з юрби і на швидку творилися сотні, куріні, полки. Кирилівці (с. Кирилівка) в рішучій формі запропонували Левкові Шевченкові прийняти команду над ними. Всі один одному переказували, що піднялася вся Україна, що всім повстанням командує М. Шинкар, а на Звенигородщині Павловський та я[7]. Левко Шевченко не міг орієнтуватися в ситуації й рішив ділити долю з народом. В нього не було переконання, що повстання має загальний характер, але не було й противного. За відсутністю загального командування під Звенигородкою він мусів прийняти на себе ролю старшого команданта.
В селян був страшенний підйом. Під Звенигородкою зібралося близько п'ятнадцяти тисяч озброєного люду; при потребі можна було викликати ще два рази по стільки; була артилерія. Кожне село уявляло собою озброєний табір. Жінки варили їжу у великих казанах коло церков; вони ж несли всю господарчу, санітарну і навіть зв'язкову службу. Мужчини озброїлися, чим можна.
Звенигородку боронив полк німців (піхота) і недобитки карателів з двісті чоловіка. Вся повітова адміністрація теж билася. Карателі, поліція, адміністрація — все те об'єднували селяни під одною назвою «кадетів». Їм, при захопленню селянами міста, не можна було рахувати на життя, — дуже вже залили сала за шкуру селянам.
В день мого приїзду німецька команда висилала делегацію з пропозицією випустити їх з міста до Умані. Повстанці погодилися з умовою, що будуть видані всі «кадети» і що німці не втручатимуться до внутрішніх справ України. Німці не погодилися і бій продовжувався. Самими забитими втрати з обох боків рахувалися сотнями. Левко Шевченко надіявся, що через два-три дні німці не витримають і капітулюють.
Я з'ясував йому загальну ситуацію так, як вона мені тоді уявлялася. Те, що повстання піднялося тільки на Звенигородщині, страшно вразило Левка. Але гірше його денервувала відсутність якої б то не було позиції в провідних українських кіл; це доводило його майже до божевілля. Відчувалося, що занадто великий тягар упав на сього високого, стрункого старшину з добрими чесними очима, тягар, якого він не бажав і до якого не готовився.
Довго ходили ми мовчки здовж стежки. Обидва майже незнайомі один одному, думали тяжку думу. Не хотілося перебивати. Нарешті він зупинився і заговорив:
— Вам нічого мішатися в цю справу. Поки що не маємо права втягати до повстання хоч одну людину, яка потім може бути потрібна до пізнішої боротьби. Я тепер не маю віри в успіх; можливо, що вона прийде згодом. Завтра поведу рішучу атаку на місто; його необхідно захопити. Перемога під Звенигородкою може підняти населення сусідніх повітів; а там побачимо, що буде. Хоч би одна особа приїхала сюди, яка користується авторитетом по всій Україні. Вам можу передати тільки головну команду в повіті, коли це необхідне для справи. В іншому випадку відношення ваше до повстання не повинно бути виявлене. Не маємо рації ризикувати дарма головами. Ну, а тепер допоможете мені виробити план завтрашньої атаки.
Голос бренів рішуче. Почувалася воля людини, що рішилася на жертву.
До ранку штаб переїхав в с. Озірну, звідкіля було видно всі околиці міста. А ранком заторохтіли кулемети; атака розпочалася. За короткий час передмістя були в наших руках. Німці завзято боронилися; так уміють оборонятися тільки вони. Маючи в десятеро переважаючого кількістю ворога, вони не відступали без бою ні одного кроку, ні одного будинку. Німці мали велику перевагу в техніці та організації. Вулиці засипалися кулями та гранатами; доходило й до багнетів.
Але селяни перли й перли. Помалу, але вперто посовувалися вперед. Ходило про час; наспіє допомога — все пропало, не наспіє — наша візьме.
Замотаний у свій брезентовий плащ, сидів я на озірянській дзвінниці й слідкував у бінокль за боєм. Час од часу до мене вилазив Левко Шевченко.
Після півдня виявилося, що всього міста не вдасться захопити до вечора. А завтра могла наспіти допомога з Умані, чи з Києва. Дід Шаповал таки «розніс» німців під Шполою і Цвіткове захопив. 3 того боку не загрожувала несподіванка. Вся увага наша звернена була на Умань.
Дійсно швидко надійшло повідомлення, що з Тального наближається німецький загін невідомої сили. В той бік на зустріч ми вислали чотири сотні під командою енергійного і здібного старшини Хведота. За якусь годину з боку Тального почулася рушнична і кулеметна стрілянина. Ми догадалися, що то Б. зчепився з німцями. Але ми не знали, яка була сила ворога, не знали, чи була надія на перемогу.