Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

А 12 падолиста в Кам'янці на нараді він знову говорив:

— Війна для нас закінчена… становище безвихідне…[8]

На Жмеринській нараді не було значної опозиції проти переговорів і договорів з Денікіним. Ініціативу на цій нараді захопили фахові керівники війська, які добре робили порівняння мілітарних сил ворога і наших за кількістю. Будучи людьми суто військового фаху, вони не могли бачити і належно оцінити ті революційні сили, що вже працювати в запіллі армії білих росіян. То були українські повстанці. Хоч і важко, але вже можна було помітити, що білі росіяни починають відкочуватися перед червоними на південь. Тільки невеликий гурток молодих старшин вважав можливим продовжувати боротьбу, хоч би довелося залишитися без бази. Зі штабових старшин найбільшу твердість і далекозорість виявив п. Долежаль. Він один говорив, що наші армії можуть протриматися, поки червоні росіяни почнуть гнати білих на південь. Ходило тільки про те, щоби витримати і не розсипатися до того часу.

На думку опозиції, перехід до Денікіна не давав нічого позитивного, а тільки деморалізував би армію, підірвав би авторитет командного складу серед козаків і авторитет уряду серед населення. Нічого не давав перехід тому, що мало хто вірив, особливо серед людей, які добре знали наш народ, щоби Денікін утримався. Головним аргументом тих, хто вірив у перемогу білих, було: «Антанта не допустить!»

На мою думку, була рація говорити з росіянами, але ні до чого не договорюватися. Треба було протягти час. Такої думки держався під час цієї наради. Та росіяни не хотіли ні говорити, ні тим більше договорюватися з нами; вони говорили тільки з галичанами.

Швидко Наддніпрянська Армія була поставлена перед фактом «сепаратних умов». Переходимо до протоколу, підписаного галичанами з росіянами. Зміст його такий:

1. Галицька Армія переходить у повнім складі разом з тиловими установами, складами і рухомим залізничним матеріалом на сторону Російської Добровольчої Армії і входить у повне розпорядження Головнокомандуючого збройними силами Південної Росії, тепер Командуючого військами Новоросійської області.

2. Галицька Армія залишає свою організацію, командний склад, мову, установи і ціле військове майно. Частини мають існувати в складі не менше п'ятдесяти відсотків своїх штатних складів на штатами Галицької Армії, які існують по 17 падолиста. Корпус Коновальця не вважається Галицькою частиною.

3. Російське Добровольче Командування допоможе Галицькій Армії в поповненні її рядів уродженцями Галичини, які знаходяться в чужих державах і на території Росії, 4. При вищих штабах, а також при всіх установах і окремих частинах Галицької Армії будуть приділені російські старшини, лікарі й урядовці згідно з вибором Добровольчого Командування для зв'язку і вирішення на місці питань, які б не виникали.

5. Політичних питань відносно ставлення Галицького Уряду до Уряду Добровольчої Армії, а також майбутньої долі Галичини не торкатися, а залишити до вирішення на політичних переговорах; аж до вирішення цих питань у постої генерала ДенІкіна має Диктатор Галичини право керування (й контролю) внутрішнього життя Галицької Армії.

6. Галицька Армія не буде воювати з армією отамана Петлюри, яка бореться на фронті.

7. Галицька Армія зосереджується не пізніше 30 падолисті 1919 р. у районі Козятин — Вінниця—Ільниці—Оратове — Погребище — Козятин.

8. Для забезпечення того зосередження займає Галицька Армія і негайно частиною сил і держить район Бердичева.

9. Штаб Галицької Армії переходить не пізніше 30 падолисті 1919 р. до Умані.

10. Усі тили (військові установи, етапи, склади та ін.) пересувається поступово і розташовується на лінії Христинівка — Ольвіополь— Вознесенськ — Миколаїв. Санітарні установи, в котрих знаходяться хворі та поранені, залишаються на місці.

11. Хворі та поранені Галицької Армії, які не знайдуть місця і галицьких шпиталях, будуть прийняті в шпиталі збройних сил Південної Росії на рівних правах з російськими, а після видужання повертаються у Галицьку Армію.

12. Для зв'язку з Штабом Командуючого військами Новоросії висилається зі Штабу Галицької Армії окремого старшину.

13. Цей договір вступає в дію з хвилини його ратифікації з одної сторони Командуючим військами Новоросії, а з другої — Командуючим Галицькою Армією.

14. Ворожі кроки між Добровольчою і Галицькою Арміями припиняються з хвилиною підписання цього протоколу представниками обох сторін, не чекаючи його ратифікації, як це сказано в параграфі тринадцятому.

Протокол підписали зі сторони росіян полковник Даровський, полковник Коновалов, полковник Самборський; зі сторони Галицької Армії отаман Цімерман, сотник Турчин, поручник д-р Давид, Ратифікований договір підписали генерал Шиллінг (Командуючий військами Новоросії) і генерал Микитка (Начальний Командувач Галицької Армії).