В сей період обидві українські армії: Галицька і Наддніпрянська силою обставин були примушені вирішувати не тільки військові питання, а й політичні. Обидві армії фактично лишилися без окремого політичного проводу, бо урядові центри були в той час поза межами України. Про сей період боротьби небагато документів знайдете в урядових архівах. Ті ж документи, що переховуються в окремих осіб, потроху гинуть. Минає час, і учасники боротьби забувають факти. Великий і неоцінимий, кров'ю найкращих синів народу куплений досвід, може бути втрачений для загалу нації. Досвід боротьби є найдорожчим національним скарбом, і мусимо його передати в цілості молодшим поколінням, що мають нас заступити в будучих етапах боротьби.
Пишу на підставі документів і фактів, які маю в свойому розпорядженні, чи які мені відомі. Будучи сам учасником боротьби, я не подаю виключно фактів та документів, утримуючись від оцінки їх. Та вважаю і шкідливим заховувати свої думки про той чи інший факт — жива людина мусить реагувати на те, що діється навколо. Не можна сподіватися, щоби сучасник, а тим більше сам учасник, міг дати цілком об'єктивну оцінку подіям, хоч таке бажання у мене мається. Не дасть праця й вповні вичерпуючого образу всіх подій боротьби за період з падолиста 1919 по травень 1920 року. Цей період ще буде чекати на свого Ксенофонта, аж поки всі учасники боротьби не віддадуть до національної скарбниці документів і фактів, які маються та відомі їм. Своїй праці даю назву «Зимовий похід 191920 рр.» тому, що Наддніпрянська армія, котра зробила цей п'ятимісячний похід по окупованій ворогами рідній землі, в той час була найактивнішим чинником боротьби, а тому й опинилася в центрі всіх визвольних змагань нації. На неї була головним чином звернена увага ворогів України та приятелів останньої, коли такі знаходилися. В тій чи іншій формі з нею тримали зв'язок всі сили, що активно боролися за волю Батьківщини.
Працю ділю на три частини. В першій подаю можливо повний огляд політичний, друга — міститиме в собі бойові події організацію війська; свої персональні спостереження і вражіння вміщу в частину третю.
На жаль, частина документів і навіть щоденників переховується на окупованій ворогами Україні: я не робив спроби використати їх зараз, боячись, щоби не дісталися вони в руки ворогів. Незважаючи на несприяючі умови, рішив приступити до праці нині, бо ніхто не знає, що принесе завтра. Час мусить бути використаним. При своїй праці користуюся з таких джерел:
Накази і розпорядження по армії та дивізіях.
Звіти оперативні, розвідні і політичні.
Листи та заяви урядових осіб офіційного характеру.
Документи, захоплені у ворогів та перехоплені радіозвіти.
Преса періодична і неперіодична.
Юрко ТЮТЮННИК
Розділ І
«Наслідком сепаратних умов генерала Тарнавського з представниками Добрармії і невиконання Штабом Начальної Команди Галицької Армії, починаючи з першою листопада, директив Штабу Головного Отамана, наше стратегічне становище значно погіршало. Добровольці мали можливість за останні дні вести операції лише проти Наддніпрянської Армії… У сучасний момент у Зятківцях провадяться переговори представників від Соборної України з представниками Добрармії щодо перемир'я. Поки наслідки невідомі. На випадок зриву цих переговорів і можливого продовження бойових акцій Головним Отаманом наказано пересунути базу і всі державні інституції приблизно в район Ярмолинці, Проскурів, Старокостянтинів…
Проскурів. 11.ХІ.1919 р. 21 год. 20 хв. ч. 02977, Комарм Наддніпрянської Армії Отаман Василь Тютюнник».
Наведеним вище витягом з директиви Наддніпрянська Армія офіційно була повідомлена про розлам одноцільного фронту. Хоч і провадились переговори «представників Соборної України з представниками Добрармії», але в їхній успіх ніхто не вірив. Оті «сепаратні умови» не були несподіванкою для армії, бо чутки переговори з Денікіним вже кружляли більше тижня. Проте повідомлення викликало сильне пригноблення в армії.
Дух проводирів героїчної Галицької Армії нарешті був зломлений. і вони підписали договір про перехід на сторону явного ворога України. Стан армії дійсно був розпачливий: ні набоїв, ні ліків, ні одежі, ні поповнень людьми та кіньми. З фронту напирали білі росіяни, а на лівому крилі до часу заховувалися пасивно червоні, а позаду стояли поляки, що кожної хвилі могли перейти в наступ і захопити й оті невеликі бази, які були. Не було надії, що ситуація швидко може змінитися на нашу користь.