Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Пєрвокласниє полкі, коториє займут достойноє мєсто в рядах Фєдєратівной рабочє-крєстьянской Красной Арміі. Нєпрємєнним условієм осуществлєнія етой целі являється видержка, настойчівость і беспощадноє отвєрженіє всякіх компромісов і сдєлок с партізанамі і партізанщіной. Всякіє попиткі какой-лібо політічєской группи на Украінє опєрється на на повстанчєскіє отряди как таковиє ілі положить іх в основу формірованія особой арміі должни клєймітся как воєнноє врєдітельство і ізмєна дєлу Соціалістіческой Украінской Республікє. Віновних в такіх попитках должни прєдаваться трибуналу для осуждєнія по законам воєнного врємєні, нєзавісімо от іх прєждніх заслуг. Всьо честноє і сознательноє трудовоє насєлєніє Украіни єдінодушно поддєржит твєрдую і рєшительную воєнную власть, которая нє остановітся перед самимі бєспощаднимі мєрамі в отношеніі баандітізма для обєспєчєнія революціоннаго порядка і возможності хозяйствєнного і культурного развітія Украінской Соціалістічєской Совєтской Рєспублікі.

Прєдсєдатель Рєволюціоннаго воєнного Совєта Рєспублікі Троцкій.

Подліннік подпісал Губєрнскій воєнний комісар Шіганов. С подлінніком вєрно: За начальніка канцеляріі Навротскій».

Це вже шось щиріше від звичайних декларацій. Тут ясно зазначена мета сформувати полки яничарів, вибравши для того найвірніші елементи, які б силою зброї підтримали політику «тєснєйшаго союза».

І все ж таки цей документ мусив бути відомим нашим боротьбистам, бо вони були «урядовою партією» і працювали по різних комісаріатах. Тому так часто Троцький згадує про Українську Республіку і навіть нібито всі зарядження робить на добро українцям. У той час Тропький ше рахувався з лівими українськими партіями, наскільки вважав можливим використати їх для своїх цілей.

Боротьбисти, навпаки, вважали можливим використати Троцького, ставши на чолі отих «образцових украінскіх полков», що заповідались директивою. Вони надіялися опертися на організовані Троцьким полки для того, шоб розірвати «тєсний союз». Одночасно боротьбисти хотіли опертися на повстанчі організації. Підбитий до виступу проти росіян принциповий прихильник радянської влади повстанець Звенигородшини Туз був розстріляний в трибуналі Двадцятої совєтської армії у Вінниці.

Надії підвели і Бронштейна-Троцького, і тих, що надіялися «обдурить москаля».

До честі української нації виявилось, що навербувати серед українських робітників і селян цілі полки яничарів є річчю виключеною навіть для такого геніального провокатора, як Троцький. Не знайшлося багато серед українців осіб, достойнихз заняти посади командирів та комісарів частин Російської Армії, тому «червоний Главковерх» використав своїх родичів жидів, котрі виконували ретельно завдання свого шефа; їх служба російському імперіалізмові полегшена тим, що вони належали до «ліц, блізко знакомих с украінскімі условіямі», вигодуваних українським хлібом. Вони виступили в ролі «бєспощадних» катів усього, що не подобалось Москві.

Навіть най лівіші українські елементи, як члени Української комуністичної партії, були небезпечними для військової політики росіян на Україні, бо вони серйозно хотіли організувати Українську Армію, а не нищити її так, як мусили нищити і нищили агенти Бронштейна-Троцького на Україні.

Незважаючи на свою «планомєрность» і, мабуть, уже занадто велику «твьордость», виявлену росіянами і їхніми підпомагачами, все-таки не вдалося викорінити таку небезпечну річ, як «язва професіонального партизанства», бо ту «язву» для російського панування підтримувало «всьо честноє і сознатєльноє» трудове українське населення.

Практична політика росіян ніколи не ставила собі завдання будувати Українську Армію. Та й не могла вона того робити, бо це було би національним самогубством. А росіяни, незважаючи на все божевілля, що виявили вони в своїй революції, все ще не дійшли до такого щабля ідіотизму, щоб кінчати самогубством. Цілу зиму 1919-20 років і весну, як і перед тим, росіяни намагалися усунути «вєлічайшеє практічєскоє затруднєніє» для своєї політики. Це виявилось у послідовному та упертому нищенні української озброєної сили.

Були знищені волохівсько-боротьбистські «регулярні війська», що зайняли Умань. Не звернули уваги на попередні вільні і невільні заслуги перед Москвою Волоха і Ревкому Правобережжя.