Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Українська Галицька Армія теж не стала «основною частиною Української Червоної Армії», хоч росіяни дивувалися дисциплінованості галицьких частин і вважали їх боєздатними, бо посилали на фронт, все-таки вирішили знищити Українську Галицьку Армію не зброєю. Загибель армії від зброї ворогів не дає переможцеві сотої частини того, що дає самознищення армії. Над таким завданням працювали Порайко, Затонський та інші, закликаючи стрільців до погромів своїх старшин, як то було на мітингах в Бершаді, Балті та інших місцях. Цим пояснюється висилка з частин кращих старшин до Балти і Києва, звідкіля більшість їх не вернулася, та, мабуть, і не повернеться вже. Фізичне знищення армії ворогом пориває націю до нової боротьби, дає їй сили творити нові й нові армії, воно оточує армію ореолом слави. Зате самознищення через моральний розклад відбирає охоту дальше боротися, зневірює і деморалізує саму націю, а на армію накладає пляму ганьби. Останньої цілі Москва хотіла досягти своєю військовою політикою в Українській Галицікій Арммії.

Щодо Наддніпрянської Армії росіяни тримались іншої політичної тактики. Ні одній з наших делегацій вони не запропонували визнати радянську владу і стати чи то «основною частиною», чи «образцовимі частямі», вони добре знали про боєздатність і дисциплінованість нашої армії і не надіялись її розкласти, тому-то найбільше могли нам порадити «стать оружіє і разойтісь по домам». Та й ми не дуже-то йняли віри у можливість «обдурити москаля».

Обіцянка Троцького про організацію українських частин так і залишилася обіцянкою. Він усе чекав «очіщєнія» України від партизанів. Хто пам'ятає зиму 1917–1918 років на Україні (а хто з українців її не пам'ятає!), той, певно пригадує, що будуючи російську армію і висилаючи Муравйова в Україну, Москва не чекала «очіщєнія» своєї армії від бандитських елементів. Військова і невійськова політика росіян на Україні в 1919-20 роках вживала старої випробуваної тактики: «спєрва успокоєніє, а потом реформи».

Важко сказати, хто виявив більше упертості: чи росіяни в обеззброєнні українців, чи українці в своїх заходах за всяку ціну схоронити й організувати свою озброєну силу. Зате росіяни виявили без порівняння більше послідовності, ніж ми, вони мали досвід і єдину непохитну волю свого національного центру, а ми того не мали.

19 жовтня 1920 року Головний Отаман і Голова Директориї Симон Петлюра встановив і затвердив найвищу нагороду УНР — орден Залізного Хреста. Перший довоєнний випуск виготовлений у Варшаві. Встановлений і затверджений для всіх учасників Першого Зимового Походу (6.12.1919— 6.5.1920) під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка (Хрест ч. 1). Також нагороджені були Юрко Тютюнник (ч. 2), Олександер Загродський (ч. 3). Сестра-жалібниця Віра Тютюнник (дружина Юрка Тютюнника) отримала таку ж нагороду (ч. 5).

СВІТЛИНИ ТА ДОКУМЕНТИ

1. До інтелігенції Украіни.

Доля рішила, щоби на пишних полях Украіни розігрався бій двох центрів світового капітала: капітала німецького, капітала англійського.

Доля рішила, щоби на пишних полях Украіни розігрався рішучий бій між капіталом і трудом. Доля рішила, щоби на пишних полях України розігрався бій націй пануючих з націями пригнічених.

На наших полях молодий німецький капітал надумав відвоювати право на розвиток. На наших полях англійський капітал боронить своє право дужого.

Велика революція народів Росії бореться на наших полях за визволення труду від гніту капітала. На наших полях іде боротьба за самовизначення народів. Той хто вийде переможцем із цієї надзвичайної боротьби, яку тільки знала історія, той буде переможцем світа, той переведе свої ідеали в життя.

Інтелігенція Украіни! Інтелігенція українська, руська, єврейська, польська та інтелігенція инших націй живущих на Вкраіні, задай собі питання: Чи гідна ти того великого завдання, яке поклала на тебе доля, бо більшій части остаточна перемога в боротьбі, яка провадиться на твоіх очах, залежить від того, яке становище займеш ти в світовій війні.

Положивши руку на серце, скажи: Чи не керуєшся ти своій діяльности замість здорового і холодного розуму голосом серця. Платонічноі любові для народу мало, йому потрібні жертви, необхідні подвиги.

З боку інтелігенціі живущоі на Украіні подвигів не було, а як і були які одиночні випадки, так це виняток. Хіба не інтелігенція показала себе капризною дитиною, кинувши на волю долі розбурхану народну стихію. Оставлені самі собі революційні маси змели і стерли в своїй бурній лавині дуже багацько цінного і потрібного, що потрібно було схоронить.