Різдвяні кружляння

Я чекаю на реакцію, але її немає. У тиші теплим потоком повітря мене накривають слова пісні, яку Ендрю відсторонено награє: «Не знаю багато про історію…

І якби вона могла бути з тобою…»

Його рухи такі неуважні, що я не розумію, чи він узагалі усвідомлює, що грає.

— Тобто, вочевидь, — кажу далі, — це було не те, що я хотіла почути, — пауза. — Оскільки ніхто з нас не хоче уявляти, як наші батьки насправді трахалися, ми думаємо, що спалахнув принаймні вогник, чи пристрасть, чи бодай щось доленосне.

— Ага, — він відкашлюється та ще кілька митей безладно перебирає кілочки.

— Ми прогоріли, — визнаю, — але хай там як, я вважаю, що вийшла хороша історія. Я так довго цього хотіла, а ти й уявлення не мав, а коли дізнався… в тобі ніби щось перемкнуло, — замовкаю, підбираючи правильні слова. — Між нами виникла справжня романтика.

Ендрю вагається, але за мить прилаштовує пальці на лади й продовжує гру.

— Романтика відбулася не тільки в теорії, а й на практиці. Кожна секунда поряд із тобою була ідеальною, — переминаюся з ноги на ногу. — Коли ми обирали ялинку. Коли у твоєму волоссі застрягли сніжинки. Санчата. Шафа, наш вечір у ній. Усе це відбулося через моє бажання. Бажання! Хто повірить, що бажання справджуються? Світ і близько не такий, як я думала — тобто в ньому насправді відбувається магія — але в це не важко повірити. Найнеймовірніша частина — що я була з тобою. Людиною моїх мрій.

Схиливши голову, Ендрю притуляється до стіни, заплющує очі й ставить гітару на ліжку поруч із собою. Він видається втомленим і повільно глибоко вдихає. Не спішить підіграти мені, але й не просто пасивно слухає, а поглинає кожне слово. Це дає впевненість продовжувати.

— І я не тільки бажала цього, а й працювала над цим. Я б і слова тобі не сказала про те, що зі мною сталося, чи як вляпалась у халепу з Тео, — задираю підборіддя. — Але я пишаюся, що розповіла це тобі. Чи хотілося б мені знайти краще пояснення? Авжеж. Але я відкрила тобі правду, бо хотіла розпочати наші стосунки — які б вони не були — з чесності. Я не збрехала про свої почуття, — проваджу далі. — Чесно говорила про помилки. Чесно робила найкращі й найгірші речі цього тижня, — заспокійливо вдихаю, бо голос починає бриніти. — І якщо існує лиш одне, що ми зробили ідеально, то це розмови, прозорість і чесність одне щодо одного з самісінького початку. Ми одразу ж розговорилися. Я не знаю більше нікого в цьому світі, з ким мені було б так само комфортно.

Бачу: його це зачепило. Він стискає щелепи; адамове яблуко рухається, коли він ковтає.

— Є щось таке інтимне в тому, аби ділитися вголос речами, які б ніколи не сказав іншій людині, — кажу я, — дозволити комусь побачити тебе без фільтрів. Шкода, що вся ця ситуація стала неприємною. Пробач, якщо сила моїх почуттів змусила тебе рухатися швидше, ніж ти хотів би. Але я покохала тебе, відколи дізналася, що таке кохання, і це не зміниш. Ніколи від цього не відмовилася б. Кохати тебе — єдиний доказ, який був потрібен, аби я впевнилась: любов триває десятиліттями. Може, й ціле життя, хто знає… — відкашлююсь і, не подумавши, додаю: — Але сподіватимемось, що в майбутньому я б із тобою порвала, бо інакше кепсько стало б нам обом, ще й твоїй майбутній дружині.

Я незграбно сміюся, проте кімната лишається мертвотно тихою… аж поки я дуже гучно ковтаю. А бодай мене би земля поглинула.

Але тепер мене вже не спинити. З припливом хоробрості я крокую через усю кімнату й простягаю йому подарунок, загорнутий у товстий блискучий зелений папір з матовим червоним бантом. Коли я закінчила його створення, мама допомогла запакувати, віддала мені зі сльозами на очах і поцілувала в долоню.

— Я хотіла подарувати тобі це, — киваю. — Називається «Щастя».

Нарешті Ендрю опускає голову та розплющує очі, але на мене не дивиться. Він обережно вивчає пакунок у моїй руці.

— Що це?

— А ти відкрий.

Помітивши спантеличений блиск у його очах, додаю:

— Це — оригінал від Мейлін Джонс. У рамці, розмальованій Еліс Джонс. Ми зробили це сьогодні.

Він нерішуче побожно бере пакунок. Самими кінчиками пальців, які торкалися майже кожного дюйма моєї шкіри, з легкістю розпускає шовковий бант. Кімнатою відлунює тріскіт розірваного паперу. Подарунок не поклали в коробку, тож пакування клеїли прямо на обрамлений малюнок, виконаний вугіллям на папері.

На мить замислююся, де мама знайшла просту дерев’яну рамку, яку так мило прикрасила майстерно намальованою осикою — хіба що Ліза витягла з неї якусь стару світлину, аби звільнити місце, чи Бенні допоміг відкопати щось на горищі — але у мене справді немає часу досліджувати це питання, тому що Ендрю перехопило подих, і він перетворюється на надувну іграшку, з якої викачали повітря. Як же швидко він здався.