Робін Гуд

Всі засміялись, а Робін і велетень міцно потисли один одному руки, і з цієї миті почалася міцна їхня дружба на все життя.

Але ж ти ще не сказав нам свого імені,— раптом схаменувся Робін.

Від самого дня народження мене всі звали Джоном Малим.

Вітаємо тебе в нашій компанії, Джоне Малий. Віднині ти наш. Церемоній, як бачиш, мало, але внесок треба зробити великий. Ми просимо віддати для спільної справи свій розум, тіло, серце і, можливо, навіть життя.

Клянусь, віддаю себе всього! — не замислюючись, вигукнув велетень.

Після цього Вілл Стютлі, який полюбляв добрий жарт, вискочив наперед і сказав:

Це приблукале дитя таке маленьке і кволе, що старе ім'я ніяк йому не личить. — Він зробив паузу, щоб наповнити ріг водою із струмка. — Слухай уважно, синку, — зіп'явшись навшпиньки і хлюпаючи воду на велетня, повів далі Вілл Стютлі, — віднині ти вступаєш у ліс і коситимеш нове ім'я. Я нарікаю тебе Маленьким Джоном.

На жарт усі відповіли дружнім сміхом.

Дайте Маленькому Джонові лук та набийте стрілами сагайдак весело наказав Робін. — Скажи, друже, чи ти й

стріляти такий мастак, як вимахувати дубцем? Та кроків за сорок зіб'ю ясеневу гіллячку, — відповів велетень.

Після всього з веселим гомоном ватага знову повернулася в ліс до місця своєї схованки, де дерева були найгустіші, а мох найпухкіший і де нікому не відома стежка вела в печеру, — їхнє пристановище і фортецю. Тут під могутнім крислатим дубом вони зустрілися з рештою своїх товаришів, які саме порались біля двох оленів, щойно забитих на полюванні. Розпаливши яскраве багаття, всі посідали в коло, до свіжого м'яса та пива. Ліворуч від Роба вмостився Вілл Стютлі, а праворуч — Маленький Джон. Незважаючи на те, що Робіну сьогодні перепало, він все ж таки з приємністю згадував ранкову пригоду, бо ребра, голова поболять, поболять та й перестануть, а такого новобранця, як Маленький Джон, — могутнього тілом і чесного душею, — зустрінеш далеко не кожного дня.

Розділ третій

ЯК РОБІН ГУД СТАВ РІЗНИКОМ І ЯК ВІН НАЙНЯВСЯ НА СЛУЖБУ ДО ШЕРИФА

А як ся маєш, як живеш?

— Роб весело спитав,

— Добрячий, бачу, в тебе віз,

Та й кінь не підкачав.

Навіщо мову цю завів?

— Різник йому в одвіт.

— Вожу я м'ясо в Ноттінгем

Уже багато літ.

Наступного ранку погода зіпсувалась, і ватага Робіна не відходила далеко від своєї затишної печери. А третій день почався тим, що люди шерифа, які весь час нишпорили по лісі, влаштували засідку. В цей день було впольовано жирного самця-оленя, і Вілл Стютлі з групою товаришів вийшов з кущів забрати здобич. Раптом у кінці галяви з'явилося двадцять ноттінгемських стрільців. Тільки-но встигли товариші Вілла припасти до землі, як у них над головами просвистіла ціла злива стріл. Тоді, сховавшись за деревами, вони в свою чергу відповіли таким дружним залпом, що люди шерифа визнали за краще мерщій накивати п'ятами. Двоє з них до того ж одержали небезпечний подарунок межи лопаток.

Коли вони повернулись до міста, шериф страшенно розлютився.

— Як, — задихаючись кричав він, — мої люди бояться вступати у відкритий бій з якимось там Робіном Гудом?!

Нехай же він тільки попадеться мені на очі! Отоді ми побачимо, побачимо…

Що сподівався побачити шериф, так і залишилося невідомим. Але бажання його здійснилось дуже скоро, і зараз ви дізнаєтесь, що з цього вийшло.

Через день після сутички з людьми шерифа раптом кудись запропастився Маленький Джон. Один з розбійників сказав, що бачив, як Джон розмовляв на дорозі якимсь жебраком, але куди вони пішли — не знає. Минуло ще два дні. Тривога Робіна зростала. Він не сумнівався у відданості Маленького Джона, але серйозно побоювався, що його могла захопити бродяча зграя лісників.

Нарешті терпець Робіну урвався. Він скочив на рівні ноги, схопив лук та стріли, а до пояса почепив короткий меч.

Мені треба відлучитися в Ноттінгем, друзі,— гукнув він. — Люб'язний шериф давно вже мріє зустрітися зі мною. Певне, він зможе розповісти про останні новини графства — докінчив Робін, маючи на увазі таємниче зникнення Маленького Джона.

Дехто просився супроводити його, але Робін рішуче відмовив.

Ні, — сказав він усміхаючись, — шериф мені добрий друг, і немає підстав сумніватись, що ми з ним порозуміємося. Одначе про всяк випадок чекайте мене край лісу навпроти західної брами. Можливо, вам знайдеться робота ще до завтрашнього вечора.

З цими словами Робін подався до дороги, що вела в Ноттінгем. Вийшовши з лісу, він, як і першого разу, трохи затримався, аби уважно оглянути, чи вільний шлях. Раптом з-за повороту дороги долинуло торохтіння й поскрипування воза, а невдовзі з'явився і сам віз, на якому, поверх цілої гори м'яса, сидів огрядний різник і підбадьорливо посвистував на конячину, що ледве спромогалася тягти цей вантаж.

Доброго ранку, друже, — привітався Робін до різника. — Звідки ти й куди везеш оце м'ясо?