Роксолана

А султан, переправившись через Драву, власне, й закінчив свій похід на Відень. Мав би вже давно збагнути, що з таким сераскером, як його Ібрагім, може вигравати тільки змагання у грабіжництві, але не справжні війни. Великий візир, ідучи поперед султана, порозпускав по всій землі загони хижих акинджіїв, і ті знов плюндрували все довкола, тим часом Луїджі Гріті, для якого Ібрагім випросив у султана титул верховного намісника й графа Мармароша, безчинствував в Угорщині. Він вигнав із Буди всіх християн, понаставляв повсюди османців, довів до сліз навіть такого твердого в злочинах чоловіка, як Янош Запойяї. Коли охоронець корони святого Стефана Петер Переньї кинувся до султана за поміччю й захистом від Гріті, його перехопив великий візир, перебив охорону і, погрожуючи вічним рабством, примусив Переньї віддати заложником свого семилітнього сина. Дитя було обрізане, відведене до Стамбула і вже більше ніколи не бачило, свого рідного батька.

Дивно було, звідки в цього Ібрагіма, який змалку зазнав і нужди, і рабства, така нестримна жадоба до розкоші і така жорстокість до людей.Може, тому, що для цього не треба ніякого вміння, а багатолітнє прислужництво й запобігання перед Сулейманом розвинули в ньому тільки низькі якості душі, не даючи змоги зосередитися на вищому і благороднішому.Все в ньому було - поверхове, несправжнє, показне: і його вміння розважати султана грою па віолі, і його нібито вченість, і його фінансові й державні таланти, навіть його буцімто високий смак. Грати його вчив досвідчений перс, який до того ж вважав Ібрагіма тупим учнем: обривки знань хапав у розмовах з мудрецями, яких ніколи не бракувало пі при дворі шах-заде в Манісі, пі при султанському дворі; фінансовими й державними радниками в нього були Скендер-челебія і хитрий Луїджі Гріті; смак до розкоші так само переймав він із жадібністю губки від Гріті, ревниво стежачи за тим, щоб той не перевершив його ні в чому. Власного в Ібрагімові було хіба що підлість та ще нездарність, надто ж у військовій справі.

Він не виграв жодної битви за весь час, як був великим візиром і сераскером, не взяв самостійно жодного, навіть щонайменшого, міста, і старі яничари насміхалися з Сулеймана:

- Султан Селім за вісім років убив вісім своїх великих візирів, а цей не може позбутися одного паршивого грека!

Цього разу, ведучи величезне військо на Відень, Ібрагім несподівано зупинився коло маленького угорського міста Кесега. В Кесегу було всього лиш п'ятдесят воїнів на чолі з хорватом Николою Юришичем, який два роки тому був у Стамбулі послом від Фердінанда. Розуміючи всю безглуздість опору перед незліченною османською силою, Юришич хотів із своїми вершниками податися до Відня, але з навколишніх сіл збіглися селяни, старі жінки, діти і вмовили його захищати їх. Стіни Кесега були старі. Харчів у фортеці обмаль. Амуніцію Юришич закупив за власні гроші, а що не був багатим, то пороху могло вистачити лиш на кілька днів. І все ж Юришич, якого нещасні люди ласкаво називали Мікулицею, став на безнадійну боротьбу з величезним ворожим військом.

Здавалося, могутня хвиля османська заллє маленький Кесег і знищить за кілька годин, не лишивши від нього й сліду. Ібрагім уже послав, як завжди, хабердара назустріч Сулейманові, який приглядався до дій свого сераскера здаля, ждав його перемог і думав собі про велич і вічні закони. Однак Кесег стояв незрушно, не піддався, і - о диво! - османська сила зупинилася перед ним безпорадна.

Ібрагім послав проти міста самих тільки вершників і маленькі польові гармати, що кидали ядра не більші за гусяче яйце. Гармати не могли завдати ніякої шкоди стінам Кесега, а наскоки вершників оборонці легко відбивали. Коли підійшли яничари і великий візир кинув на приступ їх, оборонці вистояли й проти яничарів.

Знов провалилося небо, страхітливі зливи обрушувалися па землю, гриміли громи, блискавиці криваво присвітлювали чорному ділу, яке творилося довкола маленького Кесега, османці кляли й погрожували непоступливим оборонцям, знов приповзла слідом за ними чума, косила їх тисячами; не маючи чим поживитися у дощенту пограбованих околицях, вояки обжиралися зеленим ще виноградом і цілими ночами, тримаючись за животи, просиджували довкола наметів.

Три тижні товклося величезне військо довкола Кесега, обложені витримали дванадцять приступів, половина оборонців була вбита, пороху не лишалося й пучки, скінчилися харчі, але вдосталь було води, яка щедро лилася з неба, і Юришич не здавався. Ібрагім послав до нього послів, обіцяючи, що він відійде від міста, коли Юришич заплатить йому викуп. Мікулиця відповів, що не має наміру платити викуп чужинцеві за власне місто. Тоді Ібрагім запропонував заплатити лише дві тисячі дукатів яничарським агам за їхні клопоти. Юришич відповів, що не має таких грошей, та й платити теж не має наміру.