Роксолана

- Ще недавно,- казав він,- султани платили яничарам по пів-аспри на день, сьогодні ми вже платимо їм по цілих п'ять аспр, можемо виплачувати аж до восьми аспр на день. Для доблесного флоту взагалі грошей не шкодуємо, скажімо, нещодавно я видав для озброєння свого флоту проти Італії два мільйони цехінів, але те ніяк не позначилося на державній скарбниці - така нона багата. Османське військо непереможне, у цьому мали нагоду переконатися вже повсюди, але ми можемо навіть не підіймати всієї своєї сили, бо самих тільки п'ятдесят тисяч кримських татар могли б спустошити цілий світ. Двічі водив військо проти Відня, але обидва рази пощадив це славне місто, при наступі багато тисяч жінок і дітей ховав у лісах, щоб їх не захопили в рабство. Так чинив не тільки я, а й багато інших добрих турків, бо не всі вони варвари, нелюди й хижі звірі, як їх називають християни.

Шість годин вихвалявся Ібрагім перед посланником Шепером. Пажі приносили частування. Поряд із східними ласощами лилося вино, заборонене для всіх мусульман, але не для Ібрагіма, для якого не існувало в цій землі ніяких заборон.

- Усе, що я роблю, вважається найліпше зроблене,- хвалився великий візир.- Звичайного конюха можу поставити нашою. Можу, як захочу, ділити землі й королівства, і мій володар не перечитиме. Коли він щось велить, а я не згоден з тим, то не стану викопувати його веління. Коли ж я щось надумаю, а вій буде не згоден, то станеться по моїй, а не по його волі. Мир і війна в моїх руках. Перемоги османської зброї залежать тільки від мене. Це я переміг угрів. Падишах не брав участі в бою під Мохачем. Він тільки сів на коня та прискакав на поміч, коли я послав йому вість про звитягу. Всі блага розділяю тільки я. Султан навіть не одягається краще за мене, а лиш так, як я. Половина коштовностей, які мають падишах і його жона, колишня рабиня Роксолана, подаровані мною. Ось цей діамант був на тіарі римського папи. Я купив його за шістдесят тисяч дукатів. А погляньте на цей рубін. Він був на пальці у французького короля, коли той попав у полон до імператора Карпа. Імператор не зміг купити цей рубін, а я купив. І не трачу ні на що жодної акча, бо все платить за мене султан. Його земля, державна скарбниця, все, від найбільшого до найупослідженішого, довірено мені. Я порядкую усім, як хочу. З султаном росли вкупі змалку. Навіть народжені з ним у той самий день. Що таке володар? Це мовби кровожерний лев. Люди приборкують лева не тільки силою, а й мудрістю, харчем, який приносить йому доглядач, і покриками. Доглядач носить із собою палицю, щоб лякати лева, але ніхто, крім нього, не може подати їжу левові. Володар- це лев, його доглядачі - радники й міністри, а палиця - істина й правда, якими треба керувати володарем. Так і я приборкав і упокорив свого повелителя, великого султана палицею істини й правди.

Ібрагім прийняв од Шепера листи імператора й Фердінанда, лист від Карла П'ятого він поцілував, притиснув до чола, поглянув на імператорську печать, хвастовите сказав:

- Мій володар має дві печаті. Одну тримає у себе, другу віддав мені. Він не хоче, щоб між нами була будь-яка різниця.

Луїджі Гріті підтакував Ібрагімові, Джелал-заде незворушно записував, великий драгоман Юнус-бег перекладав, намагаючись бути спокійним, хоч усе в ньому кипіло від обурення до цього нахабного грека. Куди дивиться їхній султан? У чиї руки віддав він імперію? І як це можуть терпіти справжні османці?

І знов, хоч як це дивно, усі сподівання свої мали покладати справжні османці на ту, яку ще вчора називали відьмою й чарівницею і насилали всі нещастя на її голову. Бо хто ж, крім Роксолани, міг внести у вуха султанові правду про знахабніння великого візира і кому б ще міг повірити Сулейман так, як своїй улюбленій жоні? Між двома найулюбленішими людьми мав би вибрати когось одного, а що жінка завжди ближча серцю чоловіка, то вже ніхто не сумнівався у перемозі султанші.

Гасан-ага, з яким Юнус-бег мав кілька потаємних розмов, мерщій прибіг до султанші, переповів їй усе, що довідався про грека, дивився на Роксолану віддано, захоплено, з нетерпінням у погляді.

- Гаразд, іди,- сказала йому спокійно.

- Ваша величність, а як же?…

- Іди,- повторила вона що спокійніше й холодніше.

Не втручатися! Стерпіти, не пробувати прискорювати подій, чекати й чекати, поки цей грек сам ускочить у ластки, які розставляє для інших. Бо хіба ж не пробувала вже відкрити очі султанові на його улюбленця - і що мала за те? Ібрагім разом із валіде створили їй нестерпне життя, а Сулейман не поворухнув і пальцем, щоб її захистити. Сказав тоді: «Я не маю часу думати над цим». І вона мала стерпіти все, тимчасом як грек вивищувався щодень. Уже звертався до Сулеймана «брате», а позаочі звав: