Роман юрби

Хоч утратила два карбованці, Людка була задоволена. Те, що вона почула, давало добрий харч її розтривоженій уяві. Перше, що її вразило: її здогад про двоженність Рудька, кинутий так собі, знічев’я, не був безпідставний, про це увіч натякала й Капіля. Отже, Рудий в одному ліжку з жінкою не спить. З хлопцями, правда, могла спати и племінниця, чи хто вона там, але в це вірити не хотілось, як і в те, що з хлопцями спав батько. На одну ніч із чотирьох, міркувала Людка, Рудько залишався з “племінницею” сам на сам (хлопці після гулів можуть спати безпробудно). Сам Рудько ходив тільки на першу зміну; виходив з дому зранку, а приходив близько п’ятої. Потому обідав, а пообідавши, рушав на проходку до річки. Його золота голова палала серед зеленої трави, бо Рудько любив трохи полежати на березі, однак, не роздягаючись. Саме тоді до нього прибігали його хлопці, і на траві якийсь час лежало три руді голови. Потім дві менші підхоплювалися й починали ганяти довкруж, а то й плесканки кидали; Рудько спокійно за синами спостерігав. Потім уставав, скидав сорочку (це вже був зовсім цікавий момент), і його тіло аж запалювалось од вогненного волосся, яким густо заріс. Штанів однак не скидав, а тільки закасував колошви. Входив відтак у брудну Кам’янку, в яку виливала помиї вся довколишня околиця, і хлюпав тією нечистю собі на груди (Людка при цьому аж пальці собі кусала від сміху, адже ніхто з пожильців околиці не зважувався хоч би й так покористуватися водою Кам’янки). По тому Рудько задоволено розтирав собі груди і брів на берег, сяючи мідними грудьми й мідними ногами. Людка знала; після такого купання рушить додому; саме в цей час можна було вийти йому назустріч, нібито й на город, який посадила поруч із тією латкою трави, на якій любив полежати Рудько. Вона ступала назустріч йому байдужа й заклопотана, тримаючи в руці коробку й ножа, щоб нарити молодої картоплі. Він так само спокійно рухався назустріч, тоді як хлопці його метнулись у бік зворотній – мали свої справи (до речі, чи не вони оце повиривали вчора на її грядці половину цибулі?). Від згадки про цибулю вона аж закипіла, через що на її худих щоках проступив землистий рум’янець. Вони з Рудьком мали розминутися біля вербового куща, що обріс каменюку; і саме біля цієї каменюки щось із нею почало коїтися, бо звела раптом очі й зустрілася очима з Рудим. Диво дивне тоді з нею учинилося: вона ніби пропала з цього світу, обмило її гарячим повітрям; забула про світ, бо той його позир... ні, це не був нормальний чоловік, нормальний чоловік на жінку так не дивиться; тоді в її мозку зазвучав тонесенький голосок Сіроводихи: “Нечисті є, ох, нечисті, скільки їх нечистих”; під таку хвилю вона не знала: подобається їй Рудько чи бридиться ним, гарний він чи почварний, старий чи молодий, чистий чи нечистий – це все на хвилю ставало неважливе; ніби волю втрачала, ніби щось її наповнювало, підносило – хай ти сказишся, сказала подумки, бо попри все не могла не признати: цей чоловік у якийсь незбагненний спосіб почав над нею панувати, хоч і пальцем не рухнув, щоб виказати до неї більшу, ніж до звичайного перехожого, увагу. “Хай ти сказишся!” – бурмотіла вона, кидаючи коробку між картоплиння, а сама йшла далі по стежці, щоб прохолодити собі запалені щоки.

5