Роман юрби

Він підсмажив собі два яйці й поснідав: була сьогодні неділя й на роботу йому не треба, налив здоровенну філіжанку чаю, і той чай мав смак віника; кусав булку, намазану маслом, і та булка мала смак полину. Робив усе це Вася Равлик повільно, бо, кажучи відверто, чекав, що в дверях кухні виросте постать його гості, а може, вона, прокинувшись, тихенько піде собі геть і всі проблеми його вирішаться – знову житиме, як жив, із хаткою на плечах, адже не бувало ще такого, щоб ув одній хаті жили аж два равлики. Отож, дожувавши булку, яка мала смак полину, й допивши чай, що мав смак віника, Вася майже придумав, що йому робити. Покине її тут, хай відіспиться, а сам піде погуляє, ну, хоч би на острів, сяде з вудочкою й просидить до обіду, а вона хай спить скільки хоче, а тоді спокійно йде, адже незручно їй буде, коли отямиться в чужому ліжку. Вася Равлик був хлопець делікатний, він скинув сандалети і, ступаючи навшпиньки, вийшов із кухні в кімнату. Став і дивився на власне ліжко, там мирно спала та, яку Митько Гілляка чомусь назвав чортицею, загорнулась у ковдру, повернута на бік, аж круто здіймалося стегно, і сопла, навіть похропувала. Вася Равлик пішов до виходу, балансуючи сандалетами, тихенько відчинив і зачинив двері, на ґанку взувся, захопив вудочку, черв’яки, що залишилися в коробочці з позавчора, відерце на рибу і, ніби тікаючи, чимдуж подався до річки, а тоді на зарослий тополями острів – там він сів на зарослому травою березі, зітхнув і закинув вудочку в річку. І йому синьо попливло перед очима все, що було вчора: ота гулянка, й оті люди, і те, що він перебрав, і та сусідка, і те, як він з нею цілувався на ліжку в коридорчику, і те, що на його губах була нудка помада, і смак тієї помади, від якої його й зараз нудило, і те, як ішов додому, і що сталося вранці. Риба давно проковтнула черв’яка і давно смикнула поплавка, а він сидів із синіми очима і сині видива пливли перед його зором; дивно йому було від усього того.

– Глянь, клює! – сказав у нього за спиною голос Шурки Кукси.

Вася Равлик здригнувся. Схопив за вудочку, риба блиснула над водою й пішла на дно. Шурка реготав.

– Слабак, – сказав, сідаючи біля нього. – Треба було підсікти.

– Іди ти! – сказав Вася Равлик.

Але Шурка Кукса й не подумав кудись іти. Він штовхнув Васю ліктем у бік.

– Я вчора ту малу славно врізав. Ух, гаряча! Як в’юнок під тобою. А кричить як!

– Чого це кричить? – здивувався Вася Равлик.

– Ну, це коли їм те, то кричать, – поблажливо пояснив Шурка. – Чим гарячіша, тим більше кричить. А ця малявка скажена. Як вогонь пекла! Ух же я врізав!

Поплавок знову пішов на дно, Вася Равлик підсмикнув, але з тим-таки успіхом. Шурка Кукса реготав.

– Да, не вмієш ти!

– Іди к чорту! – визвірився Вася Равлик. – Чого ловить мішаєш?

– Ну, ти не дуже, – підхопився Шурка. – Я до тебе, як до друга.

– Тоже, друг мені знайшовся, – скипів Равлик – Пошов отоодова! А то знову вріжу!

– Ну ти не той! – відступив Шурка Кукса. – Бо і я можу врізать. Поговорить прийшов до тебе, цікаві вєщі розказать, а ти як з цепу зірвався... А що, чортиця від тебе вже пішла?

– Пшов вон! – рявкнув Вася Равлик і кинувся на Шурку Куксу, той стрімголов ударив у кущі бузку, прорвався через них і побіг.

Вася Равлик за ним не погнався. Важко дихав, і йому аж недобре стало: чого це вони всі звуть ту Райку чортицею? Шурка Кукса зупинився на віддалі.

– Ти мене, Равлику, не задирай! – крикнув погрозливо. – Думаєш я забув, як ти мені вчора врізав?

Він раптом скривився, наставив пальцями ріжки і заспівав, як співав ще пацаном, коли дрочив Васю:

– Равлик, равлик, вистав рожки, я дам сиру на пирожки!

Вася Равлик не витримав. Рвонувся через бузкові кущі, але Шурка Кукса вже мчав через верболози, прориваючи їх, наче танк. Вася Равлик відстав. Сплюнув і повернувся до вудочки, а поплавка в тієї й не було. Тоді Вася обережненько підсік і раптом відчув, що на гачку щось немале. Вудилище вигнулось, і Вася Равлик кинув його у воду – риба потягла вудку на середину річки. Тоді ніби ожив на човні поблизу рибалка. Витяг чимскоріше з річки кітвину, тобто прив’язаного до шворки каменя, сів на весла й чимдуж погнав до вудочки. Вася Равлик скинув тим часом штани й сорочку і вже плив, викидаючи маслакуватими руками.

– Я його з човна візьму! – закричав рибалка, був ним Віталій Корж. – Не лякай, Вась!

Вася став на підводного каменя, з води стриміла тільки його голова.

– Підсака у тебе є? – схвильовано спитав.

– У мене всьо є, Вась, – самовпевнено сказав рибалка. – Я таких коропців не один десяток піймав.

Він покинув весла і схопився за вудилище, що пливло по воді.

– Не дуже рви, – крикнула Васина голова – Помаленьку підводь, Віта!

– Ти мене, Вась, не вчи, – сказав рибалка Корж. – Я його зара вмиг залапочу!

Вудилище аж зігнулося до води, Корж пихтів; голова Басі Равлика схвильовано моргала, а рот аж розтулився від захоплення.

– Так його не візьмеш, – сказав Равлик. – Попусти!

Корж кинув вудилище на воду.

– Хай трохи втомиться, – сказав він.