Роман юрби

Стояла біля літачків байдужа й покинута, несмачно вдягнена й несмачно нафарбована, розпатлана, і до неї раптом підійшов так само нечупарно одягнений і розпатланий хлопець і щось їй сказав. Рая засміялася, хлопець узяв її під руку й повів геть, але Вася Равлик з квитками ледве їх наздогнав. Він схопив молодика за плече, і те безвольно смикнулось.

– Ти чого, зараза, забрав мою дівчину, – дихавично сказав Вася.

– Маруха сама пішла, – криво всміхнувся патлань.

– Пшов вон! – тупнув ногою Вася Равлик. – Морду тобі розвалю!

– Брось, паря! – сказав, криво всміхаючись, патлань. – Міліції всюдова повно. Хочеш поговорить, отойдьом!

– Я ще тебе знайду, – сказав Вася Равлик і повів із собою Раю, бо в їхній бік і справді вже дивився міліціонер.

– Ми ішо стукнемося! – сказав патлань.

– Чого ти з ним пішла? – люто спитав Вася Равлик.

– А ти не казав, щоб не йти, – злякано сказала вона.

– Ти що, хочеш покинути мене? То я тебе не тримаю.

– Це він мене повів, – злякано сказала Рая.

– І ти йдеш за кожним, хто тебе поведе?

– Ну да. А шо?

Щелепа у Васі Равлика відвисла десь зовсім так, як недавно у Магаданші, й він з відразою відчув, що стає схожий на ту чортову пащекуху. Ні, Рая вражала його не раз, але її здатності вражати залишалися невичерпні. Однак, Вася не для того вийшов на люди, щоб із нею скандалити.

– Будеш кататися на літачках? – спитав сердито.

– Ну да. Ти ж обіцяв.

Вона влазила до літачка, при тому плаття в неї аж так оголило ноги, що це викликало глибочезний інтерес в зарослого щетиною молодика, котрий біля тих літачків стояв. Вася Равлик позеленів, Рая ж лишалася незворушна, а коли вони закрутилися, то навіть трохи заусміхалася. Коли ж літачок зупинився, вона легко зіскочила на землю, а Вася Равлик ледве з літачка виліз – його понуджувало. Зарослий щетиною молодик усе ще стояв на місці й дивився на Раю з таким же інтересом, і Вася поспішив її від цього небезпечного місця відвести; вона ж, здається, розглядин щетинистого так і не помітила. Тоді Вася полапав те місце в піджаку, де була внутрішня кишеня, і, налапавши там згорток грошей, зітхнув і запропонував Раї піти в місто й купити джинси.

– А чортове колесо? – спитала вона. – Ти ж обіцяв.

– Купим джинси, а тоді ще раз прийдемо, – сказав Вася.

– До джинсів треба ще й блузочку, – задумливо сказала вона

– Купиш і блузочку.

– А може, ми покатаємося, а тоді підемо? – несміливо, але вперто мовила вона. – Я хочу покататися на чортовому колесі.

– Чорт з ним, із тим чортовим колесом! – буркнув Вася.

– А я хочу. Ти ж обіцяв, – мінорно протягла вона.

– Що тобі краще: джинси й блузочка чи чортове колесо.

– Чортове колесо, – сказала вона й опустила очі.

– Хм, – сказав Вася Равлик, а що добре знав її впертість, повів її на чортове колесо.

Вони спинилися високо над містом, і Рая там, на верхотурі, раптом засміялася.

– Чого ти? – спитав Вася Равлик без ентузіазму.

– Мальованку побачила, – сказала Рая.

– І що?

– Мамка не знає, де я.

– То це смішно?

– Ну да. А чого це колесо чортове?

Йому захотілося бовкнути: бо на ньому катаються такі чортиці, як вона, але стримався.

– На ньому чорти катаються?

– Еге ж, – буркнув Вася Равлик. – Уночі.

– Правда? – невідь-чому зацікавилася Рая.

– А тебе що, чорти інтерисують? – єхидно спитав Вася.

– Чорти? – перепитала Рая. – Нє.

Вони зійшли на землю, і Вася запропонував піти купити джинси і кофточку.

– І тоді ми на гойдалках та каруселях покатаємося?

– Обов’язково.

– Тоді я піду сама, – мовила Рая.

Знав уже як з нею говорити.

– Ясно, що сама. Я тебе у скверику почекаю.

Подумала, трохи помнулась, але задовольнилася.

– Я там у магазині перевдягнусь, можна?

– Можна, – сказав Вася Равлик і відчув, що він збіса хитрий, що нею керувати можна, тільки правильно треба смикати за ниточки.