Роман юрби

Йому жахливо не хотілося братися до роботи – був ніби викручений віхоть. Тоді відчув, що на нього хтось дивиться – була то жінка-коза.

– Слиште, цьоць, – сказав Коля-рибалка. – Може б ви мені якусь чарку вцідили на похмілля?

– Хай тобі Юлька цідить, це вона тебе найняла.

Коля-рибалка сів на колодку.

– Юлька не вцідить, бо вона проти цього, та й нема її, – сказав. – Я вам заплачу. Скільки ви берете за одну чарку?

– Як для тебе – руб!

– Ото! – сказав Коля. – Дорого. А в чарку у вас скільки влазить?

– Тепер все дорого, – сказала жінка-коза. – А в чарку в мене влазить сто грам.

– Ну, то несіть, бо я щось ніяк не візьмусь за роботу.

В цей самий час Юлька переходила через кладку, поставлену над розмитою водою греблею, і назустріч їй із кущів, як чорт, висунувся Шурка Кукса.

– Хе-хе, – сказав він, облапошуючи Юльку. – От я тебе й передибав. Таки найняла Колю-рибалку?

– Бо ти не хотів, – сказала байдуже Юлька, на лапання вона ніяк не зреагувала.

– Але мені це дорого, – сказав Шурка Кукса. – Може, тобі щось дешевше тра?

– А чого ж, тра, – спокійно сказала Юлька – Два рулони толі.

– На ті нещасні сінці аж два рулони? – обурився Шурка. – Та туди й одного досить.

– То достань одного, – мовила незворушно Юлька.

– І можна буде до тебе прийти? – по-молодецькому ошкірив зуби Шурка.

– Якщо не будеш п’яний, договоримся, – сказала Юлька, а коли він ще раз хотів схопити її за пишні груди, відбилась.

– Аванс, Юль, – ображено сказав Шурка.

– Аванс ти уже взяв, – сказала вона і розважно пішла стежкою так, наче вони були незнайомі.

– Нє, почекай, – догнав її Шурка, схопивши за плечі. – Це коли я дістану толі, тоді ти з обома?

– А це вже не твоє діло, – вирвала плече Юлька. – І я тебе не силую. Хочеш, приходь, а не хочеш, я за тобою плакати не буду.

Облила його холодним перламутром своїх дивних очей, і він раптом зрозумів, що за ту плату толь він дістане. Дістане, бо його потягло до неї, як магнітом, аж відчув у голові знайомий заверт. З іншого боку, йому було образливо, що його замістив Коля-рибалка, що вона така до нього байдужа, що так холодно й безсоромно вимагає за свою любов плату, тобто що він як чоловік таки не зумів закрутити їй голову.

– Фу, чорт! – сказав сам собі Шурка Кукса. – Що це я в неї влюбляюся?

Він аж засміявся, бо хіба можна в таку закохатись? Пішов через кладку – вирішив подивитися, що там робить Коля-рибалка. Рулона толі він знав де взяти, бачив його у повітці у Васі Равлика, там, де той тримав дрова. Повітка була край городу, задалеко від хати, пролізти туди було нескладно, йому неприємно було інше: з Васею Равликом вони тепер вороги.

“А може, саме тому й можна забрати того рулона, бо ми вороги?” – розважно подумав Шурка Кукса і заспокоївся. Заспокоївся і засвистів щось під носа – йому ставало весело. Бо й справді, чого йому чимось перейматися, коли над головою світить ясне сонце, коли він знає, як дістати рулона толі, коли вже немає ніякого клопоту і коли так легко на душі. Адже сьогодні він усе це діло проверне і знову відчує гаряче, пекуче, як присок, Юльчине тіло, а потім знову стане вільний, як пташка, нікому нічого не винний і не зобов’язаний.

Уже здаля почув удари молотка й пішов на звук – хотілося йому подивитися на того дурня, що заради принадностей почварки завербував себе аж так, що будує тій лярві цілі сінці. Він, Щурка, од такого задоволення відмовився, а цей на гачок попався – недаремно він рибалка.

– Привіт, Коль, – сказав він, вийшовши на горбка. – Укалуєш?..

– Як бачиш, – сказав Коля-рибалка.

– І вона платить тобі наложним платежем? – показав зуби Шурка.

Коля-рибалка подивився на нього насторожено.

– А ти все знаєш? – спитав.

– Брось, Коль, я їй оті двері вставляв, тож і знаю. Гаряча вона бабка, нє?

Тоді він побачив, що Коля-рибалка аж посутенів, Шурці було то приємно.

– Шо там у тебе з нею було, мене не інтерисує, – сказав жорстко Коля-рибалка. – А мене вона найняла за плату, пойняв?

– Да, пойняв, Коль. Наложним платежем.

– А будеш язиком патякать, то ти мене знаєш! – погрозливо сказав Коля-рибалка.

Шурка знав. Одного разу Коля його віддухопелив – було в них діло.

– По-моєму, ми говоримо як кореша, – сказав примирливо Шурка.

Тоді Коля дихнув на нього, і Шурка відразу ж збагнув, чого той такий войовничий, – несло з нього, як із бочки.

– Так от, запомни, – жорстко сказав Коля. – Мене чесно найняли і я чесно своє відробляю. І тих твоїх дурних намйоків не пунімаю, дійшло?

Тоді Шурка вирішив схитрувати.

– Дійшло, Коль, – сказав він. – Я чого до тебе прийшов? Підходить до мене твоя теща, ну, й розпитувать почала, чи не помічав я чого.

– І ти їй про свої двері й розказав? – уїдливо спитав Коля, а Шурка Кукса відчув, що потрапив у ціль. – Коля його побоювався.

– Я ж не дурний, Коль, – відказав Шурка – Мені вона платила наложним платежом, а тобі, може, й інакше, хе-хе! Просто інтересно було взнать.

– То хай буде неінтересно, – сказав, щілункувато дивлячись, Коля-рибалка. – А язика не розпускай!

– Я чого ще до тебе прийшов, – мовив Шурка. – Чи немає в тебе рулона толі? Тра кой-шо покрить... Я б тоді язика на замок закрив.