З трохи фальшивим піднесенням у голосі виявив своє вдоволення Парцюня.
І Борис Мосєйович Сіамський тепер, знизивши голос, по–товариськи і напівтаємничо запевнив:
— Можете бути супокійні щодо наших планів… Це всіх так зненацька ударить своїм грандіозним розмахом, що всі основи всяких надій на майбутнє у наших ворогів полетять шматками, пилом і тирсою всеохоплюючої руїни. І після цього їм уже не воскреснути вовіки до своїх національних марень! Україна своїм національним спрямуванням стоїть перед власною вічною пам'яттю… А ти мені ще смієш щось говорити!..
І Парцюня поривчасто і з передатно кумедною радістю простяг руку та й попрохав з виявом зворушення у голосі:
— Дай мені швидше свою трудящу руку, нехай я її стисну від щирого серця!
І той поволі і вельми поважно віддав п'ятірню правої руки, яку Парцюня ентузіастично зімняв, приказуючи:
— Вітаю!.. Вітаю!.. Ах, ти не знаєш, як я тобі заздрю… Я собі уявляю!.. Скільки–то буде у тебе цікавих справ і, може, геніальних операцій!.. Бажаю тобі щиро, щиро здоров'я і супокою під час наступних розправ із сволотою!..
І тут Борис Мосєйович Сіямський устав і, глянувши на двері і піднявши вгору палець правої руки, чуло–охоронно і доброзичливо промовив:
— Ша–а–а!.. Сідай он на стілець… І кажи, що у тебе за справа до мене… Я все зроблю, що у моїх силах…
Але Парцюня не сів, тільки свою течку під лівою пахвою тісніше ліктем стиснув і вимовив докірливо:
— Я завжди радий твоїм удачам, а ти мене прийняв, неначе хотів збутися якоюсь доброю фразою… Ти ж знаєш, що я опікуном над контрреволюційним поетом, і моя справа є завжди негайна і потрібна…
Та Сіямський, заспокоюючи, доброзичливо йому перебив мову, кажучи:
— Я дивуюся твоєму невдоволенню… Адже ж ти мене застав з порожнім столом передо мною… Значить, я ждав тільки твоїх справ… От і зараз ти не схотів сісти, і я теж не хочу, щоб ти бачив, що я тебе шаную і твою потребу вітаю…
— Надзвичайно радий!.. Це по–товариськи… Я потребую від тебе собі кімнату для праці на три дні… і двох місць у любих твоїх камерах… Одну для жінки, а одну для чоловіка…
І Сіямський сумовито йому зауважив:
— От бачиш… Ти чогось не хочеш рахуватися із тими планами, про які я тобі натякав. А вся справа з ними стоїть так, що вимога на всі вакантні місця може загриміти в любу хвилину дня і ночі на протязі цього року… А через те, що наша організація керується принципом великої російської людини, Петра Першого, «прамедлєніє смерті падобна», то я певний, що потреба усіх місць наших допрів і установ Гепеви як для ув'язнень, так і для слідства може виявитися раніше моїх сподівань. І через те я тобі можу дати для двох людей двоє місць, а кімнати для слідства не дам. Я пропоную: будь ласка, скористайся із моєї доброзичливості і в потрібний тобі час вживай оцей мій кабінет. Час нашої праці розподілимо зараз. Я буду щодня з десяти ранку до чотирьох вечора… Всі нічні і вечірні години я вважаю можливим тобі дати… Навіть якби просто сьогодні, а не то що ще завтра могли б повстати широкі операції, яких ми всі сподіваємося, бо ж самі підготовляли їх, то й то я певен, що в такий спосіб я з тобою поділюся кабінетом на всі три дні… Перетерпіти можливо, коли справи не терплять… Але все ж таки я був би дуже радий узнати у ґрунті твою справу. Бо позаочі у мішку і кота не продають!.. Скільки хвилин потрібно, щоб ти мені розповів?
— Хвилин п'ять.
— Ну, то я сяду, а ти як хочеш.
І Борис Мосєйович з виглядом тієї людини, що робить колезі приємність завдяки своїй передбачливості і силі, сів. А Парцюня знов не сідаючи почав розповідати. Під час цього він ходив сюди й туди коло стола, то ставав і правою рукою робив такі рухи, неначе підкреслював ними важність становища його справи. А слухач, слідкуючи за обличчям оповідача, з нескаламученим виглядом мовчав. І по його сидячій вистаті, і по виразу нескаламученості видно було, що він дуже зацікавлений оповіданням, бо тільки раз заворушився і то на те, щоб дати своєму тілу вигідніше становище у сидінні. І коли Парцюня скінчив і виголосив останні слова своєї вимогливо безжальної інформації:
— Ось тобі сторінка!.. Вона б не зіпсувала апетиту і після, і під час активності ваших грандіозних планів!.. Чудова справа… Куркуляча!..
То Сіямський, хвилину промовчавши, прояснився обличчям і зробив таке зауваження:
— Ти дуже добре надумався, рішивши їх арештувати обох. Другого нічого іншого тут і не можна зробити. Тільки я не розберу, що ти хочеш від їх довідатися?.. Вони ж люди інтелігентні і тобі не скажуть, я певен, нічого з того, що знають…
— І я певен, що нічого не скажуть. І я хочу очними ставками увести розбрат у їх життя. А вже потім щось може й вийти, і тоді, може, й Гапуся знайдеться.
— Що ж ти маєш на увазі?..