Читаем Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу полностью

Почувалась покинутою, зневаженою, забутою. Тим більше, не давала заснути радісна метушня у вітальні.

Ось чутно, як Роська запопадливо допомагає бабусі прибрати зі столу, як поривається мити посуд і всі хвалять її хазяйновитість.

Тепер узялись перебирати наколядоване й розповідати, де як приймали. Чутно, як Павлик хвалить Ві-ку-ку за гарний спів. Чутно, що Ві-ку-ку радісно сміється. Переспівують, що' в якій хаті співали. Бабусю захоплює Росавин голос: “Дитині бути співачкою!” “Ану, Ро’, утни якоїсь цікавенької колядки!” — це вже Ві-ку-ку. Росава трохи від-нікується, а тоді каже, що може спробувати хіба дуже давньої: колись-бо, ще до Христа, люди колядували на честь народження Сонця і звеличували Вогонь і Воду. Чутно, як пожвавлюється дідусь: Рося знає щось із тієї епохи, коли ще Вішну поставив на майбутніх вишнопільських землях

відбиток своєї підошви? Чутно, як Рося заводить своїм шоколадом з горіхами. Софійка накриває голову подушкою, але й крізь неї пробивається:

Коли не було з нащада світа,

Тоді не було неба й землі,

А но лем було синє море.

А серед моря зелений явір.

На явороньку три голубоньки...

А це вже завела, напевно, про свій камінь:

...Ой у чистім полі камінець стоїть,

А на тім камінці три прутки ростуть...

Чутно, всі затамували подих. Аплодують. Дідусь доповнює пісню якоюсь своєю версією світотворення. Просять ще співати. Роська співає:

Ой із-за гори, з-за зеленої,

Виходить там чорна хмара.

Але не є то чорна хмара,

Але но є то Напередовець,

Напередовець, красний молодець...

Ясно, що при словах “красний молодець” Підліснячка покрадьки зиркає на Сашка. А він? Розвісив вуха й зовсім забувся, з ким він сюди приїхав, заради кого приїхав?! Усі затамували подихи, слухають. Аплодують. Дідусь висуває нову теорію. Просять заспівати ще. Тоді Росава прикидається, ніби хоче почути Ві-ку-ку, бо в тої, мовляв, краще виходить. Усі з чемності, звісно, кивають, а дурненька Віта щаслива...

Чути, Павлик затіяв малювати портрети. Ось уже намалював бабусю й дідуся. Хто наступний бажає дружнього шаржу? Ти, Росю? Ні, побажав голодний на такі речі й на добірне товариство Сашко. Чутно, всі багатозначно посміюються з його надміру червоного носа на портреті. Чутно, як Ві-ку-ку раптово звертає увагу на скромницю Росявку: “Гляньте всі, як гарно вона малю’! Сіла з аркушем в куточку й не признається! Гля’, як точно змалювала Сашка! Це вам не шарж із носом, тут — Сашкова душа!” “А очі які гарні, як точно передані очі!” — це вже бабуся Ліна. Ось уже приєднуються дідусь і Павлик. Росі треба йти на художника! Чутно, як Росяниця вдає із себе скромну й засоромлену... Це Павлик справжній маляр, а вона так, бавиться... А ще вона знає, що дуже гарно малює Сашко. Тільки в нього талант дизайнера. Чутно, як усі з чемності підтакують, а Павлик і Сашко — на сьомому небі...

І в кожному киванні, зітханні й вигукові святкове зачудування: сьогодні до їхньої хати потрапило справжнє різдвяне диво! А до неї, Софійки, навіть і не заглянув ніхто! Ніхто! Ніхто! Ніхто! Ніхто! Навіть... навіть бабуся!

— Софійко, ти спиш? — Бабуся таки заглянула до кімнати. Ковтаючи сльозу, дівчинка завмерла й не ворухнулась... Бабуся поправила ковдру і тихо вийшла.

— Спить, Сашку, — промовила тихо...

У всіх — радісне свято. І лише для Софійки — “ой із-за гори, з-за зеленої, виходить там чорна хмара”!..

25- СНІЖАНИНІ ДИВАЦТВА

Росьчин гребінь, мабуть, на радощах від зустрічі з господинею вирішив затопити цілий світ. Мряка і дощ, які засіялись наступного ранку і снувалися до вечора, здавалось, мали позмивати всі позапланові дива. Проте ні, гості роз’їхалися натхненні й щасливі. Кожен палко дякував Со-фійці, але не забував при цьому висловити захоплення відомо ким. Навіть Сашко, тулячи до грудей намальованого Роською свого портрета (хоч би сховав, не мозолив очей!), порадив бути лагіднішою до рятівниці.

— Як твоя щока? — похвилювався задля ввічливості.

Легко йому питати, коли в самого ненароком підбитий Софійкою ніс уже майже стух і тільки трохи червонів! Софійчина щока від Росавиного ляпасу набрякла, як тоді, перед Новим роком, і обіцяла ще довго прикрашати свою власницю.

— Дякую, чудово.

— Ти ж не брала її гребеня, правда? — ляпнув зненацька.

Софійка затято мовчала.

— Точніше, я хотів сказати... Коли брала, ти ж не знала, що він Росавин, еге ж? Або... мала якусь причину?

Іще міцніше зціпила зуби.

— Не ображайся, це я так... для годиться спитав! А як ти на те, щоб на днях зустрітися? — Це вже точно для годиться питає!

Насправді ніхто-ніхто не хоче зустрічатися з такою потворою, як вона зараз! Ніхто, ніхто, ніхто! Навіть чемний і відповідальний Сашко!

— Гаразд, я подзвоню й домовимось! — ледве стримала кипуче ридання, що вже назріло разом із цим докучливим дощем.

І цю битву програно. Але в Софійки є Ростик, є Чорнобілка, які поки що й не думають підпадати під Росьчині чари і які дзвінким лепетанням

і нявканням зустріли її у Вишнополі. Діти й тварини бачать більше, ніж обмежені дорослі, тож недарма навіть пихатий Фантик вихуд на тріску.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Болтушка
Болтушка

Ни ушлый торговец, ни опытная целительница, ни тем более высокомерный хозяин богатого замка никогда не поверят байкам о том, будто беспечной и болтливой простолюдинке по силам обвести их вокруг пальца и при этом остаться безнаказанной. Просто посмеются и тотчас забудут эти сказки, даже не подозревая, что никогда бы не стали над ними смеяться ни сестры Святой Тишины, ни их мудрая настоятельница. Ведь болтушка – это одно из самых непростых и тайных ремесел, какими владеют девушки, вышедшие из стен загадочного северного монастыря. И никогда не воспользуется своим мастерством ради развлечения ни одна болтушка, на это ее может толкнуть лишь смертельная опасность или крайняя нужда.

Алексей Иванович Дьяченко , Вера Андреевна Чиркова , Моррис Глейцман

Проза для детей / Любовное фэнтези, любовно-фантастические романы / Проза / Современная проза