Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

— Оу! Що таке мало статися: наша Софа серед зими вимила шию? — Ірка нахабно зазирала Со-фійці за комір.

Так, і вимила, хоч під шарфом однак не видно, а що?

— Ти б краще залисини прикрила! Бобрик-то не скрізь повідростав! — тицьнула пальцем у Ірчину зачіску.

— Джунглі виздихують! У тебе й вуха чисті?!

— Не знаю, як джунглі, а пара вошок на твоїй голові сьогодні точно сконала — від потреби пхатись на кінець міста ради моїх чистих вух!

Звичайна розмова двох звичайних однокласниць.

— Розім’ялись і досить! — Ірка різко перейшла на серйозний тон. Так само різко, без запрошення, перейшла й до вітальні, плюхнулася в крісло. — Я ж до тебе... по ділу!

— То ближче до діла, а не з джунглів заходиш! — Софійка стала навпроти, натякаючи, що має обмаль часу.

— Я про твою сусідку й нашу суперкласну однокласницю!

Гм! Це вже цікаво!

— Чи будемо прикидатись, що вона нікого з нас не дістала? — наступала Ірка.

— Тебе дістала, ти й розбирайся!

— А тобі не пече, що сьогодні після школи вона з твоїм Дмитром, любесенько розмовляючи, пішла до нього додому?

— Може, то вона йшла не з моїм, а з твоїм Дмитром? — куснула ще раз, але остання крапля таки переповнила чашу. — Ти щось пропонуєш?

— Авжеж, якби знала, що робити, зверталась би до тебе! Нас двоє, вона одна — уже щось.

Софійка хотіла спитати, чи довго Ірка придумувала таку глибоку математичну істину, та прикусила язика. Сварка тут не поможе, а скористатися з тимчасового військового союзу варто.

— І на що ми вдвох здатні? — Ірка ж не уявляє, що хоче боротись не просто з “однією”, а з нечистою силою!

— Ну, має ж бути якесь... якась слабинка, якийсь скелет у шафі! Ти, як сусідка, бачиш більше... Може... Може, сміття в квартирі?

— Чистіше не знайдеш на весь Вишнопіль!

— Тихо, ша! Без паніки! — Ірка встала з крісла й діловито походжала туди-сюди. — Може, вона... свариться зі старою нещасною родичкою? Тоді ми попросили б написати скаргу, обговорили поведінку на класній годині!

— Це тиша і без паніки! — Софійка й собі встала. — Чемнішої онуки нема на всю Україну!

— Гаразд, тоді, може, за нею стоїть якийсь... злочин? Покинути батьків, перебратися до малознайомої баби?.. Тут має бути нечисто!

А під цим бобриком щось таки є! Завадчучка й не здогадується, яка близька вона зараз від правди! Але й це не вихід!

— Напишемо заяву в міліцію або вчинимо приватне розслідування? Ти думаєш, твого Кулаківського злякає її кримінальне минуле? Так ми з неї взагалі героїню зробимо! Сотні закоханих молокососів поголять чуби й полізуть на ґрати будинку міліції, щоб визволити нещасну принцесу.

— Заради тебе не поголять! — ущипнула однокласниця. — Добре, героїні з Росави робити не станем! Тоді щось інше! Може, наприклад, у неї якісь дефекти фігури? Може... може, родимі плями? Врешті-решт, хвіст?! Роздягти б її перед усіма чи якось по-іншому взути!..

Софійка на мить завмерла.

— Не взути, а саме роз-зу-ти! — застрибала, але відразу, оглядаючись у бік сусідів, стишила голос: — Роз-зу-ти!

Здається, це ж од Ві-ку-ку дізналася, що пальці на ногах у русалок з'єднані перетинками, як у гусей! Тому, аби приховати це, на березі вони після себе загладжують пісок!.. Шкода, Ірці всього не скажеш...

— І що це дасть? — скривилась Ірка.

— Ти колись бачила, щоб Роська чи тоді на балу, чи на фізкультурі, передягаючись, ступні свої показувала?

— Ні... Все в панчішках чи шкарпетках...

— Тс-с-с, тут і стіни мають вуха! Отож, мабуть, ховає якийсь ґандж!

— Думаєш, грибок? Чиряки? Лишай? — Ірчин голос звучав усе певніше. — Втім, що б не було, ми виставимо таємницю на таке ганьбисько — твій Кулаківський і всі закохані гімназійні молокососи ще довго плюватимуться при самій згадці про неї!

“Твій Кулаківський”! Ах, як великодушно! Тільки що Софійка “віддавала” Вадима Ірці, а щойно Ірка його Софійці відфутболила. Легко зрікатись того, що тобі не належить!

Посміялись і гай до діла. Насамперед перейшли на повний шепіт і постановили не відволікатись на підколки одна одної. А потім узялися складати детальний план дій.

Аж коли розробили обидва варіанти: план “А”, який мав нести розвідувальний характер, і остаточний план Б , — Софійка рішуче попровадила гостю до виходу.

Час до старого парку.

34. Побачення

Сашко встиг добряче змерзнути на пронизливому вітрі. Прийшов-бо на півгодини раніше.

— Для підстраховки: може, ти мого почерку не розібрала! — діловито процокотів зубами. — Ти ж бач, що робиться: все проти нас! Додзвонитись до тебе неможливо, конверта мого Любка тричі носила, поки тебе застала... Попереднього листа надіслав поштою — не дійшов, правда?

— Ти слав ще й поштою?

— Пропонував у ньому побачитися минулої неділі! У скверику! Тепер, для маскування, змінив місце зустрічі на старий парк!

А Софійка чого тільки не передумала! Росьчина робота!

— Але після нашої останньої телефонної розмови ти вже сам пропав! — дорікнула.

— Ти ж мене тоді не дослухала! Я сказати хотів, що шеф мене у відрядження бере! На чотири дні! Якраз вирушали!

— На чотири дні? А школа? — відразу й схаменулась: яка школа, якщо відрядження! — Чи самому прийти до мене — корона спаде?