Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

— Ой, тітусю! Ви ж так і нашу біологічну Ліду Василівну можете врятувати? — Софійка вмить забула всі попередні кривди. — 3 ногою в неї біда!

— Ох, правда! — підхопила й мама. — Яз учителями старших класів рідко стикаюсь, проте Ліди Василівни тепер не помітити просто неможливо! Шкандибає, наче бабуся!

— Треба, щоб ви самі до неї підійшли, бо зневірилась, на жодні прийоми ходити не хоче!

— Не обіцяю, але спробувати можна! — Тітонька взялась записувати номер біологічного кабінету й телефон гімназійної вчительської.

— Не прибіднюйся, усе в тебе вийде! — лагідно запевнив дружину дядько Сергій.

Племінниця зраділа: хоч якась користь від Сніжаниних дивацтв! І майже вибачила ті дивацтва, коли тітонька, зазирнувши до Софійчиної кімнати, хитрувато, наче в добрі колишні часи, підморгнула:

— Троянда? В цю пору? Звідки взялась?

— Та... Це кілька днів тому... — Рум’янець несподівано залив щоки, не спромоглась і відповісти. І тітонька делікатно звела на інше:

— Досі не зів’яла? Не кожна куплена квітка вистоїть хоч півдоби! Це, Софусю, добра прикмета! Певно, багато гарячої енергії в цій троянді закладено!

Софійка зовсім зашарілась. І від забутого рідного срібнодзвонного “Софусю", і від гарної прикмети. І від гарячої енергії, звичайно...

Справді, як не дивно, Сашкова троянда навіть після холодів-поневірянь ожила вдома, розпустила пелюсточки й запахла на всю кімнату. Софійка, що й до цього щогодини бігала милуватися красунею, тепер, зоставшись на самоті, мимоволі поцілувала пелюстки: “Все в нас, квіточко, вийде на добре, еге ж?”

37. Таблетка у валер’янці

Від Сашка здобула ще одну ниточку для майбутньої перемоги.

Стрілись у сквері. Тоді, в старому парку, він призначив час нової зустрічі й запропонував щоразу змінювати місце для конспірації. Тим паче, зараз і в сквері гарно: дзюрчать скупі березневі струмочки (лютий удався безсніжний), пахне набряклими бруньками, синички цінькають.

Так-от, обережно переказала йому прапрадідову пригоду з русалкою... Вважала, що цим не зашкодить, адже розповідала не побачене, а почуте від когось..

— Як думаєш, що зробила тоді баба Оришка? — свердлила очима Сашка в полюванні за свіжою думкою.

— Не знаю, але, мабуть, не обійшлось без... Кажеш, вона брала до лісу петрушку?

— Дідусь каже! І сам же сумнівається: чого не любисток чи полин? Русалки ж якраз їх бояться!

— Коли ми хочемо дати нашим Ромашці або Чорнобілці якусь гірку таблетку, ми що робимо?

— Змочуєм її у валер’янці, яку вони обожнюють!

— Оришка навмисне взяла щось цікаве для русалок! А тоді заманити кудись тією петрушкою! В глухомань, у провалля якесь!

— Кажеш, таблетку змочити валер’янкою?.. — Розцілувала б цього хлопця!

— Кажу, а що? — усміхнувся й він, зачувши її захват.

Ні, цілуватись — це вже сама валер’янка. Ліпше просто потішить компліментом у таблетці.

— Розумна в тебе голова, Сашуню! Вчитися б тобі, а не по шефових відрядженнях роз’їжджати!

з8. Торжество

У зв’язку з учительчиною недугою класну годину кілька разів переносили. Вчора ж Ліда Василівна бадьоро увійшла до них перед алгеброю — без палички! — й весело сповістила:

— Виховна година “Вишнопільські легенди” буде!

Всі радісно загули: мабуть, не так від передчуття виховної години, як від учительчиного бравого вигляду. До Софійки вона підійшла окремо й тихенько шепнула:

— Така вдячна твоїй Сніжані Іванівні! Золоті в неї руки, дитино!

Це ще більше надихнуло Софійку. Бо ж і так багато надій покладала на цю виховну. Єдиний урок, де може обскакати Росаву! Адже новеньких Дмитра й Росяницю від завдання вирішено таки звільнити як людей немісцевих.

До того ж Софійка ще має деяку таємну зброю! Отож вислухавши всі нудотні варіації про вишню, котра виросла серед поля, і про грецьке місто-“поліс”, у якому росло багато вишневих дерев, про кам’янисте дно річки, про качок, орлів

і лебедів з білими крильми, підвелася нарешті й собі.

Спершу, для “підігріву”, жартівлива дідусева історія про бога Вішну й відбиток його підошви. Потім — розповідь про неймовірно сильного козака Вишню, якого ні куля не брала, ні шабля не рубала і який з води виходив сухий, а з вогню — мокрий. Відчула на собі пильний кинджальний погляд Росяниці. Передбачає, відьма, що далі піде про декого з Вишниних нащадків!

А може... Може, просто впізнала свою магію? Жовту? Синю? Часову? Леле, та це ж не просто дідусева побрехенька, як вважала раніше! Софійчин пращур володів надприродними чи, як мовить Сніжана, саме глибинно природними здібностями! Господи, то родинні перекази про те, що козак Вишня дивовижним чином утік з турецької темниці, коли всі замки зостались цілими, тільки на стіні була намальована козацька чайка, — правда? Намалював — і поплив! Як це воно... ага — імітативна магія! Он від кого тітоньці перейшло унікальне вміння!

— Дякуємо, Софійко! — повернув до тями вчительчин голос. — Ти так цікаво розповіла, що хочеться слухати ще і ще!

— О, я не все розповіла, Лідо Василівно! — спо-хопилася. — У Білокрилівському лісі є колонія

чорногузів, або, по-науковому, лелек білих звичайних.