Читаем Русалонька із 7-В та загублений у часі полностью

Грали десь поза табором. Із-за отого ліска. Грали гарно і сумовито. Від музики місячне сяйво наче осипалося й осідало на деревах, на сусідньому корпусі, на високому паркані.

—           Та це ж — “Місячна соната” Бетховена! — вигукнула раптом.

Аж сама подивувалася власній музичній кмітливості:

—           Так-так, “Місячна соната”!

Місяць, котрий догори ногами був би схожий на перший Ростиків зуб, тепер відповів Софійці півмісяцем своєї молодої усмішки.

“Щастить же мені на ці місячні ночі!” — зраділа подумки. Адже віднедавна вже їх не боялась. Навіть коли повня.

Весь “НатАлінОляДашІлонаРит...” корпусу номер чотири спав. І не бачив, як у довгастому проході між ліжками танцювала під далеку мелодію худенька дівчинка з розпущеним волоссям.

Може, то танцювала русалка?

3. Злети і падіння — день наступний

Ох, і занудна ця Алла Іванівна! Ледве ублагала її відпустити на пошту. І то: наказала йти не під час, а після обіду. І не самій, а з кухаркою, що якраз вирушає до магазину по продукти.

Тим часом у таборі проводився конкурс малюнка на асфальті, у якому Софійка ненароком ще й відзначилась. Хоча починалось усе не так уже й гладко.

Тема: літо і дружба. Не дуже розженешся! Ну, квіточки, метелики як представники літа — це

простіше. А друзі? Софійка вперше виявила, що не має подружок. А малювати всяких хлопців на зразок Сашка — не так зрозуміють.

Врешті-решт зобразила Чорнобілку.

—           Який симпатичний песик! — запищали дівчата, з’юрмившись над юною художницею.

От і дружи з такими! Що того не зрозуміли б, що цього...

Зате коли Алла Іванівна попросила намалювати по центру сонце, Софійка перевершила всіх.

Бо хто не брався, у кожного сонце виходило якимось кривобоким. А вона присіла, обкрутилась навколо себе, тримаючи крейду у витягнутій руці. От вам коло — рівнісіньке!

Всі тільки ахнули.

— Молодець! — похвалила вожата. — А тепер протягнімо від нього промінці до окремих картинок! Усі ми —- діти Сонця! Вийдуть справжні Літо і Дружба!

Захоплено кинулись проводити промені.

—           А ти винахідлива! — почула біля себе голос.

Ой, який опецьок! Бідолашний! Чому він не

худне? За нього ж ніхто заміж не схоче!

Змірявши сердегу співчутливим поглядом, усе-таки спромоглась на ввічливе:

—           А-а-а, дрібниці.

Коли оголошували переможців, серце тривожно затріпотіло.

—           Перемогла... — При цих словах старшої вожатої Софійка скромно опустила голову і підготувалася ступити крок. Яким буде приз? Набір олівців? Альбом для фотографій? А може... мо-білка, може?

—           Перемогла... дружба-а-а!— радісно вигукнула старша вожата.

Всі трохи ніяково загули: видко, не лише Софійка приміряла на себе лаври. Такої суперниці не сподівався ніхто...

І призів нікому не довелося вручати!

Табір містився на околиці мальовничого села Леськовичі. Тож до пошти далеченько.

Вкидала конверта у скриньку з особливою пильністю.

—           У вас, мабуть, є школа мистецтв? — Софійка не була дурна й чудово розуміла, що варто замилити очі хитрій поштарці, яка прикидається, ніби дуже зайнята якимись бандеролями.

Пі? Яка школа мистецтв? У нас і просту школу скоро закриють, бо дітей усе меншає!

А хто ж тоді учора вночі так гарно грав?

—           О, доцю, не питай!

А все таки?

—           Ой, то, доцю, наш знаменитий...

— Не залякуй дитини! — зненацька втрутилась кухарка. — Не бачиш: воно собі городське, приїхало й поїде. І так худе й щупленьке, а після твоїх балачок зовсім їсти перестане!

Поштарка вмовкла і повернулась до своїх бандеролей.

Зворотним шляхом Софійка скоса позиркувала на обвішану торбами кухарку.

—           Допомогти? — просокорила запобігливо.

—           Куди тобі щось нести! — зневажливо кинула жінка. Проте дала одну сумку — легшу, з батонами.

Гм, що ж вони приховують? Хоча... для села може бути незвичайною будь-яка гра на форте-п’яно!..

Але ж школа... Чому в ній бракує школярів? У них он у Вишнополі навіть класи переповнені.

—           У ваших Леськовичах пропадають діти? — підступила якомога обережніше.

—           Хай Господь боронить! Відки ти взяла таку дурню? — аж пригальмувала супутниця.

—           Але ж... Он і школу закриватимуть...

—           А, ти про це! Закриватимуть, бо люди з села тікають! Роботи путньої нема, село затуркане, до траси далеко!.. Тільки й добра, що чотирикласна школа і цей нещасний табір. А та пащекуха і їх порозгонить!..

Ну, дяка Богові, таки діти не пропадають! Уже легше!

А нічна музика — якби тільки й горя!

4.            Ку-ку! Привіт!

Зате на підвечірок подали... вареники! Змилосердилась кухарка! Що то — особисте знайомство!

І все ж у животі зосталась незаповнена порожнеча: метились не з’їдені ще в обід суп і перловка. Бо з трьох вареників — який наїдок?

Бродила таборовим дворищем. Яке тут усе квадратне! Алейки, клумбочки — мов під лінієчку! Над ними — коробочки-корпуси. Мабуть, аби діти краще засвоювали геометричні фігури?

І все ж цікаво, чи дійшов уже лист? Чи пакують уже батьки омріяні ласощі?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Жизнь Ленина
Жизнь Ленина

Эту повесть о жизни Ленина автор писала с огромным волнением. Ей хотелось нарисовать живой образ Владимира Ильича, рассказать о его детстве и юности, об основных этапах его революционной борьбы и государственной деятельности. Хотелось, чтобы, читая эти страницы, читатели еще горячее полюбили родного Ильича. Конечно, невозможно в одной книге рассказать обо всей жизни Владимира Ильича — так значительна и безмерна она. Эта повесть лишь одна из ступеней вашего познания Ленина. А когда подрастёте, вам откроется много нового о неповторимой жизни и великом подвиге Владимира Ильича — создателя нашей Коммунистической партии и Советского государства. Для младшего школьного возраста.

Луис Фишер , Мария Павловна Прилежаева

Биографии и Мемуары / Проза для детей / История / Прочая детская литература / Книги Для Детей