Русалонька із 7-В та загублений у часі

Коробочка й справді невдовзі об’явилась. Її впізнала й передала Софійці тітонька Сніжана: Пустельник ненароком прихопив разом із київськими пензлями.

—           Тітусю, а ви коробочку відкривали?

—           Таж вона порожня! Тільки запах парфумів!

—           Але ви — відкривали?

—           Я? — Сніжана задумалася. — Здається, першим її відкрив-таки Сергій: подумав, київські друзі пожартували. А потім я кажу: це ж Софійчина, з її шафи!

Уже й сніжок несміливо перелітає через Вишнопіль, а Софійка досі в невідомості. Змінився Ростик чи не змінився? Так, він полюбив поезію, але в усьому іншому... А ще в нього лізе черговий зубчик, і він часто плаче ночами...

—           Принаймні можемо перевірити в замкові! — категорично заявив Сашко. — Що, коли Дашківський — знову там?

—           Е ні, він би подзвонив!

—           У що? Ти ж забрала мобілку!

Леськовичівський замок зустрів німотою. Хіба вітри завивали на вежах, нашіптуючи вже якусь не місячну — передзимну, вітрову сонату.

—           Казимире-е-е! Аго-о-ов! — блукали межи стін хлопчик і дівчинка.

Тихо. А може, все, що тут було, — приверзлось, примарилось?

—           Ви в курсі, що із замку пропав привид? — спитав не то жартома, не то всерйоз Вітин батько. — В усякому разі, таке відчуття у більшості леськівчан. Та і я давненько його не стрічав! І ніби чогось уже й не вистачає!..

—           Якщо пропав, то тепер можна буде й ту стару каліку-шафу на розпал пустити, і паркет обдерти, — докинув батьків колега. — Бо ж не дозволяло, потерча мале! А в нас у каптьорці холодно.

—           Е ні! — заперечив Вітин тато. — За таке й думати забудь! Тут якщо кого на розпал, то це нас із тобою! Ще, гляди, нашому шефові прийдеться й продані люстри вертати: щойно згори телефонували! Казали, що якийсь французький хазяїн

цієї хати їде до нас з’ясовувати ситуацію. Кажуть, гроші везе шалені: будуть замок відновлювати!

—           Той магнат поселиться тут, чи що?

—           Ні, він хоче зробити в замкові будинок відпочинку: тільки для дітей. Для нещасних і для щасливих, для забутих батьками й для плеканих — для всіх дітей! Правда, Софійко? — підморгнув дівчинці.

—           Правда! — щасливо погодилась. І вголос подумала: — Але ж як бракує тут Завтрашнього!..

—           Що? Вже завтрашнього дня чекаєш? Настане він, як дембель, — нікуди не дінеться!

74.          Завтрашній — Пустельник?!

Софійка лежала на канапі з мокрим рушничком на чолі. Так завжди чинила мама, коли Чорнобілка діяла їй на нерви. А тут спробуй не нервуватись! Ні, не через кицю, — вона, як завжди, Софійку тільки радує. Через... Пустельника! Сьогодні вранці дядько Сергій похвалився родичам новою картиною. Мовляв, приснився йому сюжет, і він не зміг його не зобразити.

Все б нічого, тільки ж на полотні перед Софійкою і її батьками постав... Леськовичівський замок! Точнісінько такий: із муром, хащами, з балконами, ще й із молодесеньким дубочком на краю вищої башточки!

—           Ти що, бував у Леськовичах? — в один голос запитали тато й мама.

—           Ні, а що? — здивувався Пустельник. — Це я сон змалював! Дивний такий сон, яскравий, нав’язливий — мовби віщий якийсь.

—           Там же — точнісінько такий замок!

—           Невже? Якось поїдемо зі Сніжаною подивимось!

Рушник охолоджував чоло, пальці перебирали муркотливо-сонну Чорнобілчину шубку.

“Шукати в межах Вишнополя”? Недаремно, отже, занесло столичного Пустельника в їхню провінцію! Ніколи б не подумала, що Казимир перевтілиться в Сергія! Хоча... Що знає вона про свого дядька? Так, його рідну київську хрущівку теж заливали сусіди. Так, Сергій ніколи не палав любов’ю до математики. Його батько зветься не Сергієм, але якщо рахувати, що має таке ж прізвище — Кавун? Зате його батько не товстий! Ху-дий-худющий: Софійка при першому знайомстві ще й дивувалась, що в хрущівках живуть люди-хрущики!

Чорнобілка вп’ялась кігтиками в Софійчину руку, і дівчинку наче промкнуло істиною. Вона дослівно згадала ту Казимирову фразу про Павлика: “Він — як мій тато!” Софійка сприйняла її як свідчення, що майбутній тато Завтрашнього

буде товстим, як Павлик. А що, коли йшлося про Павликове уміння малювати? Адже Пустельників батько — теж художник! І те, що в Дашківського часом підсвідомо проявлялось бажання малювати, — ще одне підтвердження зв’язку із Сергієм!

Оце наробила рідному дядькові!

Усім іншим підказкам — про білу сукню, гувернантку, “Місячну сонату”, істину на початку жовтня, пошук між чорним і білим — поки що не знаходила підтвердження, але вже нічому б не здивувалась. До того ж у Софійки сильно розболілась голова, і вона, згорнувшись калачиком навкруг коханої киці, задрімала.

75.          Леськовичівські вісті

Вітин лист, здавалося, світився ще зсередини. Бо ніс таку новину, таку новину!