Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

—           Дімончику, не позичиш біології?

—           Бери! — Дмитрии із готовністю витяг підручника.

—           Дякую! Цьом-цьом! — ніби ненароком зачепивши Софійку широким рукавом червоної кофтини, Завадчучка повернулась на своє місце.

—           Що, Дмитрику, знов одна книжка на двох? — Со-фійка ледве стримувала роздратування.

—           Та не переймайся так! Я маю запасну! — невинно усміхнувся Іваненко й дістав з-під парти... ще одну біологію!

Під пострілами їздити — то з Софійкою, а підручники носити — то знов їй, Завадчучці! Швидко ж він забув учорашні поневіряння!

А того, як Іваненко робив контрольну і шпаргалки передавав Ірці, Софійка вже й узагалі, можна сказати, не помічала.

—           ...Той Дімасик такий лапчик!..

Це вже Софійка ненароком почула під дверима роздягалки, на фізрі. Ні-ні, вона сьогодні була в спортивній формі, а повернулася за скакалкою.

—           Ну да, кульна ляля повинна мати під рукою і крутелика з кубиком, і зубра з башкою! — пітвердив знайомий голос.

Ну, кульна — від англійського «круто»: ясно, що йдеться про круту дівчину. Кубик — це великий квадратний джип-мерседес, про це Софійка вчора, можна сказати, під кулями (о, то й вона — кульна чи що?) дізналась. Але зубр?

—           ...Щоб не він, дівки, я б на контрольній не виїхала! — вела далі Завадчучка. — Такий слухняненький — на все для мене готовий!

А! зубр — це ж про зубрилку Дмитра!

—           Ой, щастить тобі, Ірко, так щастить! І Вад, і Дімон!

—           І той, що вчора п’яний приставав!

Софійка згадала, що Ірчиними слухачками там, за дверима, виступають Аська й Лізка: останнім часом на фізкультурі їх часто зводять із паралельним класом.

—           Та пішов той алконавт на три клавіші! Тобі що, на нього заздрісно? — Ірка солодко позіхнула. — Ох, як це хімію пережити? Дезе не робила, нічого не вчила!

—           Коли ти мала робити, як ми з тусні в «Монако» мало не серед ночі вернулись? — озвалась Лізка.

—           Ой, ми, дівки, вчора класно гульнули! — підтримала Аська. — Набухались, настругались, як останні алкогони!

Про що це? Аби з’ясувати, вона трошки затримається в коридорі.

—           То всьо шмарклі, а от коли та офіціантка стала дертись, що ми бичків понакидали, це було щось! — захоплювалась Ірка.

З бичками пиво пили, чи що?

—           Таке робилось, що хай мене покрасять! — підтвердила Аська.

Лізка ж додала:

—           А ще як ти з Вадом стала до неї виступати, думали, що без ментів звідти не вирвемось!

Софійка вже намірилась зайти, аж там, у роздягалці, загув і Вадимів голос:

—           То що, дівки бахнем по п’ять крапель для дезинфекції?

Кулаківський?! Десять хвилин тому в спортзалі йому вгилив м'ячем у вухо Альбабарін, і вчитель послав нещасного у медпункт. А він он де лікується!

— Не, я сьогодні пас! — чується Ірчине. — Мене ще від вчорашнього сухар мучить! Я краще іриску візьму! Блін, ви мені вже всю пачку роздерибанили! Ваде, у тебе щось лишилось?

—           Останнє тільки що докурив, щоб вуха після того Алі-баби зовсім не відпали! Дівки, реально кажу вам, що того вальтонутого шнобеля я точно замокрушу, так він мене дістав!

—           Ой, це ти зараз такий діловий, а побачиш його — і зразу в штани кладеш! — пирснула Аська.

—           Я кладу? — обурився Кулаківський. — Та я, коли хочеш знати, як найму бригаду, то враз од мене відсохне!

—           Та пошліть ви того Альба-барана на три клавіші! — втрутилась Ірка.

—           О, це ти точно сказала, барана! — догідливо зареготала компанія.

—           З такої радості в мене одна іриска завалялась! — потішила Лізка. — Якраз по одній затяжці!

—           Налітай!

—           Тепер мені...

—           ...Дезиком бризніть, бо як зайдуть...

Софійці раптом перехотілося брати скакалку, і вона хутенько чкурнула назад у спортзал. Іриски? Отже, тепер цигарки так називаються?

За відсутність скакалки вчитель присудив їй п’ятдесят присідань.

Вдих — видих, вди-и-их — ви-и-и-дих!..

вад

26. знов НА ПОШТОВУ

—           А як той Альбабарін нашого Кулаківського знов умазав, га?

Це була найбільш годяща фраза для того, щоб відновити стосунки з Лесею.

—           Ти теж бачила? — Радзивілка, видно, тільки того й чекала.

—           Я навіть чула, яку роздягалці свята трійця — Ірка, Аська і Лізка — його боляще вухо зализували! — Софійка трохи перебільшила, але дещо й замовчала.

У Лесі від щастя аж окуляри спітніли, але, своїм звичаєм, вона зразу перейшла на теми серйозніші:

—           Я вже кілька днів економлю на шкільних обідах, назбирала трохи грошенят... Знаєш, тепер зможемо купити йому не тільки хліба, але й молока чи навіть якоїсь ковбаски...

Ні, це вам не прямолінійна Ві-ку-ку, яка просто і щедро ділиться своїми проблемами, це якийсь математичний ребус!

—           Ти про кого? — витріщилась Софійка.

—           Я? Кваша!

—           Наша? Ти про що?

—           Про Квашу Григорія Борисовича!