Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

—           Хрещені батьки, тобто пахани, чи як там ще називають тих мафіозі? — городив щось несусвітне Пустельник. — Звісно, раніше ні з ким я не мав нічого спільного, то й номерів моїх вони не могли мати! А це раптом — і я, й Елеонора сьогодні отримали купу дзвінків! І всі з погрозами!

Нарешті знетямлена Софійка, похитуючись, відступила вбік і звільнила Сергієві дорогу на кухню. Господи, він же про картини! Про них зібрався побалакати!

А вона!..

Дядько вів своєї:

—           Погрожують запроторити за ґрати, ну, й інші дурниці... Звісно, ми на те не зважаєм, і заяви забирати ніхто не збирається. Але, признаюсь тобі, все це не дуже приємно чути...

—           Уявляю! — Софійка вже оклигала і повернула собі здатність мислити.

—Утім, я прийшов сюди з іншим, але ти ж — мужня людинка, правда? І вислухаєш спокійно, і не скажеш нікому... Цієї маячні, цих погроз-страшилок ми не візьмем до голови. Гаразд?

— Звичайно! — ні, краще все-таки про поїздку лісами Вербовського ие розповідати й Пустельникові! — Як ви до того, щоб чаю випити?

— О, було б чудово!

Софійка, забувши, що кілька хвилин тому збиралась лягати спати, радісно кинулась до чайника.

Стало веселіше. І як же обоє скривились, коли у двері знов тихенько застукали! Батьки з Ростиком? Так швидко? Перебили таку секретну розмову!..

—           Ще не спите? — цього разу на порозі стирчала баба Валя.

—           Ні... Ну, тобто, збираємось... — рішуче перегородила вхід Софійка.

—           А я свіженьких пундиків напекла, мої мужчини всього не подужають: в одного цукор підвищений, а Фантик з рибкою любить... То вирішила вам занести!

—           Дякую... — взяла тарілку й розгублено затопталась у коридорі.

—           О, чую, у вас якраз і чайник закипає? — підморгнула сусідка, намагаючись зазирнути Софійці через плече на кухню. Чайник саме став озиватись.

Але тут же замовк: видно, Сергій поспішив прийняти.

—           Та, то... То вам здалось!

—           Гм... — розчаровано протягла баба, все ще маючи надію потрапити до кухні. — Що мій Ростик?

—           Ростик? Вони... Вони з мамою і татом ще не прийшли від Сніжани! — зоставалось тільки випалити всю (ну, хай не зовсім) правду.

—           Досі нема? Ти в міліцію дзвонила?

Може, варто? Після останніх подій... Але точно — без зайвих свідків-сусідків!

—           Бабко, не лякайте, і так проти ночі тоскно!

—           То я з тобою побуду, поки вернуться!

—           Ні, спасибі! Я вже лягатиму! — делікатно відтіснила бабу Валю до виходу.

—           А-а-а! Ну, тоді на добраніч!

Сусідка врешті пішла. Ух, здається, Пустельника не завважила! Софійка і з полегшенням, і ніяково повернулась на кухню: брехати все-таки не любила.

—           Вона що, таємний агент? — насторожено кивнув у бік дверей Пустельник.

—           Та наче ні. Пундиків ось принесла. Якраз до чаю.

—           Бо тільки приходжу сюди з музейною справою, так і вона тут!

—           Справді!

—           Та пожартував я! Сідай! Будем чаювати!

Леле, він налив їй чаю! Він її запрошує до частування! Майже як у ресторан! Усе-таки жаль, що між ними ніколи нічого не може бути!..

—           То які ще новини? — вмостилась біля чашки.

—           Уявляєш, вони б’ють на те, що ми не зуміємо нічого довести! Хочуть доказів? Будуть їм докази! Є в мене деякі припущення... Підозрюю одного знайомого художника, що саме він малював їм копії...

Боже, він розмовляє з нею, як із дорослою!

—           Ви гадаєте, він у цьому зізнається?

—           Можливо. Адже, копіюючи картини, він міг не знати, що ті з музею. Або що вкрадуть саме оригінали, а не копії... Словом, піти за свідка...

—           А якщо не захоче?

—           Треба допомогти захотіти!

—           Як? Шантажем? Теж залякуванням?

—           Софіє, ти своєю чесністю вже й мені на совість давиш! Ти вважаєш, це надто брудно?

Чесність!.. Вона має вплив на його совість!..

—           Брудно, але... Боюсь, іншого виходу нема!

—           Розумієш, я тут дещо прикинув... Треба задіяти когось, кого він не знає...

—           Мене? Я готова!

—           Причому бажано з тим не затягувати: щойно запахне смаленим, він може зникнути з міста!

—           Кажіть, що робити!

Далі перейшли на шепіт, і якби, наприклад, баба Валя чи хто сторонній підслуховували під дверима, то сприйняли б його як розмову звичайних закоханих. Що ж, якщо буде потрібно, то ради нього, тобто для конспірації, Софійка мужньо зіграє і таку роль!

—           А тепер я побіг. Бо вранці на Київ: у мене там є знайомі на телебаченні, хочу і їх задіяти!

—           Повороту назад немає, — захотілося повторити слова бабусі Щербанівської, почуті уві сні. — Є тільки дорога, яка виведе на світло. 1 не збочуймо, чуєте?

—           У жодному разі! Згоден на всі сто! — Ні, тільки найкращий чоловік може так відповісти!

—           Щасливо, дядечку!

—           І тобі триматись, друже! — Він потис — ах, як ніжно-міцно потис! — її руку. — Тримаємо в таємниці, егеж? Па-па!