Читаем Садок вишневий коло хати полностью

Садок вишневий коло хати

Отак, ідучи попідтиннюЗ бенкету п’яний уночі,Я міркував собі йдучи,Поки доплентавсь до хатини.А в мене діти не кричатьІ жінка не лає,Тихо, як у раї,Усюди божа благодать —І в серці, і в хаті.Отож я ліг спати.А вже підпилий як засне,То хоч коти гармати,І усом не моргне.Та й сон же, сон, напричуд дивний,Мені приснився —Найтверезіший би упився,Скупий жидюга дав би гривню,Щоб позирнуть на ті дива.Та чорта з два!Дивлюся: так буцім соваЛетить лугами, берегами, та нетрями,Та глибокими ярами,Та широкими степами,Та байраками.А я за нею, та за нею,Лечу й прощаюся з землею:«Прощай, світе, прощай, земле,Неприязний краю,Мої муки, мої лютіВ хмарі заховаю.А ти, моя Україно,Безталанна вдово,Я до тебе літатимуЗ хмари на розмову.На розмову тихосумну,На раду з тобою;Опівночі падатимуРясною росою.Порадимось, посумуєм,Поки сонце встане;Поки твої малі дітиНа ворога стануть.Прощай же ти, моя нене,Удово небого,Годуй діток; жива правдаУ Господа Бога!»Летим. Дивлюся, аж світає,Край неба палає,Соловейко в темнім гаїСонце зустрічає.Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.Сади рясні похилились,Тополі по воліСтоять собі, мов сторожа,Розмовляють з полем.І все то те, вся країна,Повита красою,Зеленіє, вмиваєтьсяДрібною росою,Споконвіку вмивається,Сонце зустрічає...І нема тому почину,І краю немає!Ніхто його не додбаєІ не розруйнує...І все то те... Душе моя,Чого ти сумуєш?Душе моя убогая,Чого марне плачеш,Чого тобі шкода? хіба ти не бачиш,Хіба ти не чуєш людського плачу?То глянь, подивися; а я полечуВисоко, високо за синії хмари;Немає там власті, немає там кари,Там сміху людського і плачу не чуть.Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш,Латану свитину з каліки знімають,З шкурою знімають, бо нічим обутьКняжат недорослих; а он розпинаютьВдову за подушне, а сина кують,Єдиного сина, єдину дитину,Єдину надію! в ві[й]сько оддають!Бо його, бач, трохи! а онде під тиномОпухла дитина — голоднеє мре,А мати пшеницю на панщині жне.А он бачиш? очі! очі!Нащо ви здалися,Чом ви змалку не висохли,Слізьми не злилися?То покритка; попідтиннюЗ байстрям шкандибає,Батько й мати одцурались,Й чужі не приймають!Старці навіть цураються!!А панич не знає,З двадцятою, недоліток,Душі пропиває!Чи Бог бачить із-за хмариНаші сльози, горе?Може, й бачить, та помага,Як і оті гориПредковічні, що политіКровію людською!..Душе моя убогая!Лишенько з тобою.Уп’ємося отрутою,В кризі ляжем спати,Пошлем думу аж до Бога,Його розпитати,Чи довго ще на сім світіКатам панувати??Лети ж, моя думо, моя люта муко,Забери з собою всі лиха, всі зла,Своє товариство — ти з ними росла,Ти з ними кохалась, їх тяжкії рукиТебе повивали. Бери ж їх, летиТа по всьому небу орду розпусти.Нехай чорніє, червоніє,Полум’ям повіє,Нехай знову рига змії,Трупом землю криє.А без тебе я де-небудьСерце заховаюТа тим часом пошукаюНа край світа раю.І знов лечу понад землею,І знов прощаюся я з нею.Тяжко матір покидатиУ безверхій хаті.А ще гірше дивитисяНа сльози та лати.Лечу, лечу, а вітер віє,Передо мною сніг біліє,Кругом бори та болота,Туман, туман і пустота.Людей не чуть, не знать і слідуЛюдської страшної ноги.І вороги й не вороги,Прощайте, в гості не приїду!Упивайтесь, бенкетуйте —Я вже не почую,Один собі навік-вікиВ снігу заночую.І поки ви дознаєтесь,Що ще є країна,Не полита сльозьми, кров’ю,То я одпочину...Одпочину... аж слухаю —Загули кайданиПід землею... Подивлюся...О люде поганий!Де ти взявся? що ти робиш?Чого ти шукаєшПід землею? Ні, вже, мабуть,Я не заховаюсьІ на небі!.. За що ж кара,За що мені муки?Кому я що заподіяв!Чиї тяжкі рукиВ тілі душу закували,Серце запалилиІ галичі силу —Думи розпустили??За що, не знаю, а караюсь,І тяжко караюсь!І коли я спокутую,Коли діжду краю,Не бачу й не знаю!!Заворушилася пустиня.Мов із тісної домовиниНа той остатній страшний судМертвці за правдою встають.То не вмерлі, не убиті,Не суда просити!Ні, то люди, живі люди,В кайдани залиті.Із нор золото виносять,Щоб пельку залитиНеситому!.. То каторжні.А за що? те знає...Вседержитель... а може, щеЙ він не добачає.Онде злодій штемпованийКайдани волочить;Он розбойник катованийЗубами скрегоче,Недобитка товаришаЗарізати хоче!А меж ними, запеклими,В кайдани убраний,Цар всесвітній! цар волі, цар,Штемпом увінчаний!В муці, в каторзі не просить,Не плаче, не стогне!Раз добром нагріте серцеВік не прохолоне!А де ж твої думи, рожевії квіти,Доглядані, смілі, викохані діти,Кому ти їх, друже, кому передав?Чи, може, навіки в серці поховав?О, не ховай, брате! розсип їх, розкидай!Зійдуть, і ростимуть, і у люди вийдуть!Чи ще митарство? чи вже буде?Буде, буде, бо холодно,Мороз розум будить.І знов лечу. Земля чорніє.Дрімає розум, серце мліє.Дивлюся: хати над шляхамиТа городи з стома церквами,А в гор[од]ах, мов журавлі,Замуштрували москалі;Нагодовані, обутіІ кайданами окуті,Муштруються... Далі гляну:У долині, мов у ямі,На багнищі город мріє;Над ним хмарою чорнієТуман тяжкий... Долітаю —То город безкраїй.Чи то турецький,Чи то німецький,А може те, що й московський.Церкви, та палати,Та пани пузаті,І ні однісінької хати.Смеркалося... огонь огнемКругом запалало, —Аж злякавсь я... «Ура! Ура!Ура!» — закричали.«Цу-цу, дурні! схаменіться!Чого се ви раді?Що горите?» — «Экой хохол!Не знает параду.У нас парад! сам изволитСегодни гуляти!»«Та де ж вона, тая цяця?»«Вон видишь — палаты».Штовхаюсь я; аж землячок,Спасибі, признався,З циновими ґудзиками:«Де ты здесь узялся?»«З України». — «Так як же тыЙ говорыть не вмиешПо-здешнему?» — «Ба ні, кажу,Говорить умію,Та не хочу». — «Экой чудак!Я вси входы знаю,Я тут служу; коли хочеш,В дворец попытаюсьВвесты тебе. Только, знаешь,Мы, брат, просвищенны, —Не поскупись полтинкою...»Цур тобі, мерзеннийКаламарю... І зробивсяЯ знову незримийТа й пропхався у палати.Боже мій єдиний!!Так от де рай! уже нащоЗолотом облитіБлюдолизи; аж ось і сам,Високий, сердитий,Виступає; обок йогоЦариця небога,Мов опеньок засушений,Тонка, довгонога,Та ще на лихо, сердешне,Хита головою.Так оце-то та богиня!Лишенько з тобою.А я, дурний, не бачившиТебе, цяце, й разу,Та й повірив тупорилимТвоїм віршомазам.Ото дурний! а ще й битий!На квиток повіривМоскалеві. От і читай,І йми ти їм віри!За богами — панства, панстваВ серебрі та златі!Мов кабани годовані, —Пикаті, пузаті!..Аж потіють, та товпляться,Щоб то ближче статиКоло самих: може, вдарятьАбо дулю датиБлаговолять; хоч маленьку,Хоч півдулі, аби тількоПід самую пику.І всі у ряд поставали,Ніби без’язикі —Анітелень. Цар цвенькає;А диво-цариця,Мов та чапля меж птахами,Скаче, бадьориться.Довгенько вдвох походжали,Мов сичі надуті,Та щось нишком розмовляли —Здалека не чути —О отечестві, здається,Та нових петлицях,Та о муштрах ще новіших!..А потім царицяСіла мовчки на дзиґлику.Дивлюсь, цар підходитьДо найстаршого... та в пикуЙого як затопить!..Облизався неборака;Та меншого в пузо —Аж загуло!.. а той собіЩе меншого тузаМежи плечі; той меншого,А менший малого,А той дрібних, а дрібнотаУже за порогомЯк кинеться по улицях,Та й давай міситиНедобитків православних,А ті голосити;Та верещать; та як ревнуть:«Гуля наш батюшка, гуля!Ура!.. ура!.. ура! а, а, а...»Зареготався я, та й годі;А й мене давнулиТаки добре. Перед світомУсе те заснуло;Тіль[ки] де-де православніПо углах стогналиТа, стогнучи, за батюшкуГоспода благали.Сміх і сльози! От пішов яГород озирати.Там ніч, як день. Дивлюся:Палати, палатиПонад тихою рікою;А берег ушитийУвесь каменем. Дивуюсь,Мов несамовитий!Як то воно зробилосяЗ калюжі такоїТаке диво... отут кровіПролито людської —І без ножа. По тім боціТвердиня й дзвіниця,Мов та швайка загострена,Аж чудно дивиться.І дзиґарі теленькають.От я повертаюсь —Аж кінь летить, копитамиСкелю розбиває!А на коні сидить охляп,У свиті — не свиті,І без шапки. Якимсь листомГолова повита.Кінь басує, — от-от річку,От... от... перескочить.А він руку простягає,Мов світ увесь хочеЗагарбати. Хто ж це такий?От собі й читаю,Що на скелі наковано:Первому — ВтораяТаке диво наставила.Тепер же я знаю:Це той первий, що розпинавНашу Україну,А вторая доконалаВдову сиротину.Кати! кати! людоїди!Наїлись обоє,Накралися; а що взялиНа той світ з собою?Тяжко, тяжко мені стало,Так, мов я читаюІсторію України.Стою, замираю...А тим часом — тихо, тихоТа сумно співаєЩось такеє невидиме:

Перейти на страницу:

Читаем Садок вишневий коло хати полностью

Садок вишневий коло хати

Похожие книги

Все жанры