Шляхи титанів

Світозар гарячково переглянув документи, в яких освітлювалася дальша доля експедиції. Він побачив портрети мужніх юнаків, які йшли у невідому і небезпечну дорогу ради майбутнього. І ось, нарешті, невелика інформація про дівчину, яка була нареченою начальника експедиції. Ця інформація настільки схвилювала Світозара, що він не спав цілий тиждень, доки не переглянув усі матеріали, які стосувалися тих періодів. Але вже більше піде не повідомлялося про долю експедиції. Нові грізні часи наступили для Землі. Почалася нищівна війна з сусідньою системою. Інформація тих років виявилася дуже скупою. Про експедицію до Великої Магелланової Хмари після війни не згадувалося…

Світозар не витримав. Він хотів з ким-небудь поділитися своїми хвилюваннями. Вибір впав на Нені.

Нені уважно переглядала матеріали, а Світозар тривожно слідкував за виразом її обличчя. Чомусь у свідомості виникло запитання:

«А чи Нені змогла б так зробити, як та дівчина далекого минулого?»

Вирішив: якщо Нені схвилюється, прочитавши замітку, значить, змогла б!

Хлопець не зводив очей з завідуючої відділом. Він радісно відмітив, як завжди спокійне, бліде обличчя Нені зарожевіло від хвилювання, очі почали моргати і, нарешті, сповнилися вологою.

Світозар тріумфував, радів, як дитина. Чому? Що трапилося? Хіба йому не байдуже, як реагуватиме випадково зустрінута дівчина Нені на ту чи іншу подію?

Серце підказувало — ні! І жовте волосся дівчини, і її вологі чорні очі, і худорлява тендітна постать — все хвилювало Світозара, сповнювало його єство тривожним передчуттям чогось незвичайного.

Згадав Ліо. Так, все стало ясним! Не минуле заважало Світозару піти з нею, не голоси предків, а відсутність любові!.. А тепер…

Нені одвернулась від нього. І довго мовчала, вражена до краю.

— Що зробимо? — прошепотів хлопець.

— Запит! Надішли запит про цю подію!

Світозар викликав Інститут Галактичних Експедицій, запросив довідку. Йому відповіли, що про таку експедицію Інститутові нічого не відомо, і просили надіслати матеріали. На другий день Світозар зв’язався з Інститутом Воскрешень і Космічною Радою. Його інформація дуже зацікавила одного з членів Космічної Ради.

— Голови Ради немає, — сказав він. — Римідал на космодромі. Туди прибув невідомий корабель з Космосу. Завтра в зв’язку з цією подією буде проведене позачергове засідання Ради. Негайно надсилай матеріал. Частину документації надішли в Інститут Воскрешень. Поздоровляю тебе!..

Того дня Світозара вітали всі співробітники Світового Архівного Фонду. Радісний хлопець дав собі волю після довгих місяців напруженої праці, і цілу ніч гуляв понад гірською річкою разом з Нені, милуючись незайманою красою зарослих лісом скель… Голоси предків ясно говорили йому, що вони боролися і за любов, що владно ввійшла в його серце.

…Вранці Світозар зв’язався з Селекційним Інститутом Венери і повідомив батька про свій перший успіх на новій дорозі та про одруження з Нені…

Попередження

…Вчений боровся зі смертю. Перед очима пливли різнобарвні кола, у вухах безперервно дзвеніло. Йому здавалося, що мозок напухав, розширювався за межі черепа і втрачав здатність мислити…

Треба перебороти жахливу силу, яка кидає його в чорну прірву. Ще трохи! Ще зовсім небагато! Якщо організм витримає, це буде великою перемогою над невблаганною смертю. Фантастично! Заради цього він готовий піти ще на які завгодно муки!..

Крізь туман, що оповив свідомість, вчений поглянув на пульт. Спеціальні прилади акуратно відмічали найменші зміни в його організмі і передавали в пам’ятні машини. Якщо навіть він не витримає, залишаться для рідної планети найточніші результати досліджень Аеровела.

Та що це? Кінець? Невже? Перемога!!!

Ніби страшний тягар впав з плечей ученого, затихли неприємні звуки, шуми в голові. Туманна пелена потроху розвіювалась…

Ще не вірячи своїм почуттям, Аеровел підняв над пультом руку, оглянув її, тихенько засміявся. Так! Він залишився живим! Він переміг смерть! Ось напружено пульсує на його руці артерія, переконливо доводить, що його гіпотеза підтвердилась…

Над пультом засяяв червоний вогник. Почулося сухе клацання. Апарат легко затремтів. По сріблястих стінках каюти поповзли неясні блакитні і рожеві плями — відблиски зір. І знову настала тиша.

Аеровел, найстаріший учений Системи, посміхнувся, задоволено прикрив втомлені повіки. Автомати діяли бездоганно. Космічний корабель замкнув останнє коло і входив у спіраль гальмування.

Незвичайний і небезпечний політ закінчився! Аеровел пам’ятає і до цього часу, як друзі не пускали його, особливо Ліахім.

— Ти ставиш під загрозу здійснення нових винаходів і роботу Інституту! — переконував він.

— Ти не маєш права ризикувати, — вишукували аргументацію інші. — Є молодші!..