Шляхи титанів

Але Аеровел — голова Інституту Воскрешень — категорично відхилив усі заперечення. Він автор нового проекту, він і мусить звідати небезпеку, пов’язану з дослідами. Він страшенно розсердився тоді на професора, який сказав «є молодші!». Ганьба! Звичайно, ця фраза — залишки далекого, темного минулого, але все одно недопустимо, щоб з уст людини зривалися такі слова, та ще в час, коли розв’язується проблема безсмертя.

Експеримент блискуче виправдався. Космоліт описував кола навколо Системи на відстані двадцятої частини парсека[2]від її центра протягом десяти років. Аеровел вивчав умовності Часу і Простору, їх дію на людський організм і багато інших проблем. Його політ був одним з останніх дослідів, складних і незвичайних, які проводили вчені Інституту…

Вже скоро — рідна планета! Яке щастя! Відчути під ногами твердий ґрунт, ніжний подих вітру на щоці, вдихнути запах квітів па луках коло води, покупатися в ласкавій течії ріки, бачити жінок з сяючими очима, слухати їхні пісні, сповнені незбагненим смутком, непереможною мрією, дивними чарами. Ні! Неможливо замінити все це ніякими досягненнями науки, ніякими чудесами інших світів чи романтикою польотів у Просторі…

Учений включив стереодзеркало, поглянув у нього. Все гаразд. Політ зовсім не змінив його, хоч на рідній планеті минуло десять років. З дзеркала дивилося на Аеровела блідо-матове обличчя, сяючі молодістю і дивною тривогою сірі очі. Глибока вертикальна борозна прорізала високе чоло, але на щоках не було жодної зморшки. Мікроклімат, створений в апараті, та умовність часу повністю зберегли вченого. Ось тільки щось не гаразд з волоссям. Воно стало за час польоту рідким. Треба буде провести дослід в Інституті…

Аеровел виключив дзеркало, ліг на прозоре ліжко. Доки апарат буде йти до кордонів Системи, треба відпочити. Але сон не йшов, незважаючи па втому. Почуття тривоги — невідоме, невиправдане — гніздилося в серці. В чому ж річ? Може, це тривога перед останнім експериментом, який відкриє дорогу в безсмертя?.. Може…

Але треба поспати. Над тілом ученого з’явився овальний рефлектор. Повільно згасло світло, джерела якого були сховані в стелі каюти. В рефлекторі щось затріщало, блакитне м’яке проміння огорнуло тіло людини. Апарат сну почав діяти.

Цей апарат сконструював Інститут Воскрешень. Випромінювання гальмувало кору мозку, викликаючи разом з тим до дії далекі, чарівні спогади дитинства, нездійсненні мрії душі. Такий сон був не тільки відпочинком, а й прекрасною мандрівкою в країну чарів, яку Аеровел назвав Царством Казкової Мрії…

Ось в таку країну і полинув тепер учений. І здавалося йому, Що він летить на широких, барвистих крилах над безмежними золотими полями, луками, лісами, а потім спиняється на березі повноводної, широкої ріки, де колись народився і виріс. Берег круто обривається вниз до води. Зеленкувато-блакитна хвиля б’є в кручу, і веселка грає в промінні світила. Легка і ніжна рука лягає на плече Аеровела. Він знає, чия то рука. Оглядається і бачить, що не помилився. Перед ним стоїть струнка постать, закутана в довге блакитне покривало. На русоволосій голові вінок з білих лілей, поволі підіймаються довгі вії, і з-під них сяють сіро-зелені очі, випромінюючи ніжність і любов.

Це ж Осінній Лист, його незабутня дружина з таким дивним ім’ям. Як давно це було — безліч років минуло з того часу. Смерть — невблаганна, жорстока — забрала дружину в розквіті літ. Саме тоді Аеровел і поклявся все життя присвятити боротьбі зі смертю! Він дотримав слова!.. Ти чуєш, Осінній Лист, смерть буде переможена!..

Вуста жінки поволі ворушаться, вона вимовляє ледь чутні слова, що линуть в простір, мов шелест вітру.

«Що ти говориш, я не чую? — з смутком запитує Аеровел і нахиляється до неї. — Звідки ти з’явилася до мене?.. Навіщо мучиш мене даремними спогадами? Адже ти знаєш, що іншої в мене не буде!..»

«Я прийшла до тебе з минулого, — дзвенять ледве чутними акордами слова, — прийшла, щоб благословити тебе, друже мій…»

Видіння затьмарюється туманними хаотичними образами, Осінній Лист тане в безодні простору, зривається буря, і навколо спадає тьма…

…Тривожні сигнали долинають до слуху вченого. Свідомість бореться з дією сну. Блакитне проміння в рефлекторі зникло, на його місці тричі спалахнуло червоне. В наступну мить Аеровел схопився на ноги. Свідомість повернулася блискавично. Він поглянув на пульт — космоліт не встиг пролетіти навіть десяти мільярдів кілометрів. Але що це?

На центральному контрольному екрані побіг світловий сигнал.

Рідна Планета хоче говорити з Аеровелом. Включено гравітаційний апарат зв’язку? Що трапилось?

Поворот важільця. Лівіше пульта, в стіні, виник новий куб простору. Спочатку він був заповнений рожевою напівтьмою, що переливалась, мов рідина, потім ця напівтьма раптово зникла, і в кубі виникла яскраво освітлена постать людини з довгастим жовтим лицем, чорними пронизливими очима й кучмою буйного русявого волосся.