Штіллер

Її стан був катастрофічний.

І тоді, так, тоді прийшов той страхітливий лист від Штіллера з Парижа, та записка що її пані Юліка Штіллер-Чуді недавно діставала з своєї торбинки й показувала мені, аркушик паперу, хапливо списаний олівцем, сім чи вісім рядків. Ані словом не поспівчував, не покаявся, навіть не потішив, ні,— все й крижаному, і бездушному тоні, наче Юліка надумала тікати лише на те, щоб зомліти в Лендкварті, і взагалі захворіла тільки, щоб Штіллера мучило сумління, захворіла смертельно, так, що жила тепер лише уколами. Записка була просто неймовірна. В ній не було й сліду якихось мук сумління. Де там! Кожне слово відгонило безсоромним егоїзмом, самовиправданням, що межувало з цинізмом.

(На жаль, я не маю тут тієї записки).

Юліка, як уже сказано, жила уколами. Минуло майже три тижні, поки Штіллер справді з’явився на її веранді, щоб знову ж таки побалакати тільки про себе, про свою поразку в Іспанії, отже, про подію, що сталася цілих десять років тому. І знову не потішив її жадним словом, навіть не спитав про її здоров’я, що було в катастрофічному стані, не глянув на криву температури. Ні, Штіллер говорив тільки про себе: наче небезпека загрожувала йому, Штіллерові, здоровому як дуб!

* * *

Тут треба дещо додати.