Штіллер

Майстерня зниклого Штіллера — як оповідає пані Сибіла, дружина мого прокурора,— була простора, ясла й містилася десь на піддашші в Старому місті; за браком меблів, навіть необхідних, де б Сибіла могла покласти свого капелюшка й торбинку, вона здавалася ще більшою, ніж була насправді. Метрів із десять на п’ятнадцять, каже Сибіла. Мабуть, перебільшує, хоч загалом начебто пам’ятає її дуже добре. Підніматися туди треба було старими, вичовганими, рипучими сходами з ялинових сучкуватих дощок, а під самим дахом, об який Сибіла не раз стукалася головою, була ніби кухонька із червоною теракотовою зливальницею, газовою плиткою й шаховкою, повною непаристого посуду. В майстерні стояла канапа — бо Штіллер і мешкав у ній,— а також поличка з книжками, де Сибіла, що походила з буржуазної родини, вперше побачила «Комуністичний Маніфест». Була там ще «Анна Кареніна» Толстого, кілька томів Карла Маркса, про якого вона вже багато чула, Гельдерлін, Хемінгуей і Жід. Сибіла теж подарувала дещо Штіллерові, і бібліотечка стала ще строкатіша. Килима, певне, не було. Натомість Сибіла пам’ятає п’ять вигинів довгої труби від грубки, мабуть, дуже романтичної на вигляд. Але найкраще, що, ступивши один відважний крок (Сибілі як жінці доводилось підтягувати вузьку спідницю), можна було опинитися на даху, на майданчику з іржавим поруччям, вимощеному вкритою мохом жорствою та смолою, що налипала на білі черевички, теж дуже романтичному: на риштаку воркували голуби, навкруги здіймалися дахи з віконцями в піддашшях, димарями, сліпими стінами й кішками, видніли подвір’я, на яких лунко витріпували килими, у вікнах цвіли калачики, метляла білизна, в соборі дзвонили дзвони. У фотель, куплений колись у крамниці старих речей, що її тримала Армія спасіння, на жаль, уже не можна було сісти; крам на ньому зотлів, тож краще було примоститися на сміттяному відрі, що для Сибіли, дружини мого прокурора, певне, теж мало неабияку принаду. В кожному разі, мені здається, Що, попри все, їй приємно згадувати Штіллерову майстерню. В самій майстерні стояло ще старомодне крісло-гойдалка; в ньому можна було гойдатися, й тоді мимоволі створювався безтурботно-пустотливий настрій. Усе те для Сибіли, що приходила туди з камфортабельного помешкання, мало якийсь чар тимчасовості. Гумова рурка на крані завше буда присилена мотузкою, фіранка приколена кнопками, за нею стояла стара валіза з важкими завісами, що правила за скриню на білизну. Все в тій майстерні, куди не глянь, викликало бентежне почуття, що кожної хвилі можна знятися й почати цілком інакше життя, отже, якраз таке почуття, якого тоді Сибіла потребувала.

Перші її відвідини були несподівані.