Шуанська балада

Ким був Жорж Кадудаль? Останній, після Картуша та Мандрена, великий ватажок банди головорізів, який скористався анархією, спричиненою громадянською війною у Вандеї, щоб запанувати у західній Франції? Терорист, жорстокий убивця, який використовує політику для підживлення своїх авантюрних амбіцій? Таким представляла його наполеонівська пропаганда, починаючи з його біографії, опублікованої в 1803 році, ще за життя Кадудаля. Чи точніше, героєм справи Бурбонів, тобто антинаполеонівської, мученик, роялістський святий? Ось уже понад півтора століття історики, які ненавидять Бонапарта, малюють його таким чином. У таких творах, як роботи Мюре, Гедеон є ангелом, стародавнім героєм, повним ідеалом. Подібних робіт ще багато — вони є п’єдесталом для кумира, яким роблять з Кадудаля.

Читаючи всі ці твори, звертаючись до мемуарів і джерел з епохи, відчуваєш якийсь хаос. Цей плавильний котел суперечливих думок і інтерпретацій (а часто й суперечливих "фактів") є своєрідними історіографічними джунглями, в яких не може допомогти навіть мачете логіки. Крім того, чи треба все пояснювати логікою і чи все може бути в історії пояснено раціонально? А особливо, в людині? Хіба найцікавіші історичні постаті та їхні досягнення не є ірраціональними? Бо, може, й правда, що він був одразу всім, про що я згадував вище? І що, як у більшості людей, жоден елемент, ані добро, ані зло, не важив у ньому? Тож він міг бути і авантюристом, і святим. Питання: Чи можна бути святим, не будучи авантюристом?

В Бретані після нього залишилася легенда. У його рідному Морбіані (департамент на південному заході Бретані), у цьому королівстві руху шуанів та мегалітичних реліктів, де й досі говорять кельтською мовою – дещо більше. Там є амвони, з яких про нього згадують, і хати, в яких, мов ікони, висять його портрети. Все це вигасає в процесі природного забування подій і облич, але якщо воно не було забуте стільки років, це щось таки означає. Особливо коли слухаєш історії біля каміну, я якому горять дрова. Ці оповіді, що передаються шепотом з вуст літніх людей, звучать як середньовічні chansons de geste[1], похідні від бретонського сюжету з відтінком романтичного кельтизму - епоси кохання та лицарства, поширені по всьому світу армориканськими рибалтами[2]. І як усі вони, навіть найвідоміші — про Роланда, про Трістана й Ізольду, про короля Артура й лицарів Круглого столу, про Ґрааль — наповнені фантастичним світом міфів і символів, вони розходяться з правдою, ідеалізують героя, роблять з Кадудаля останнього дю Геклена[3] Бретані, забуваючи, що і той ватажок французьких лицарів не був без вади й докору.

І тому ця історія, коли її піддадуть верифікаційній обробці, уже не буде "chanson de geste". Проте в ситуації, коли правда про "сліпого воїна" Гедеона та його поєдинок із "корсиканським карлом" Бонапартом не може бути розкрита у всіх аспектах, — немає жодних причин прагнути до наукового твору в строгому сенсі. Буде набагато краще, якщо автентична атмосфера цієї гри не загубиться в посланні і на мить відкриються живі обличчя катів і жертв. Тому це буде не монографія, а своєрідна літературна балада. Оскар Уайльд сказав, що "правда – це лише питання форми".

Ніщо так не личить тим, хто народжений командувати, як мистецтво війни; воно може привести до влади навіть людей з низьким статусом.

Нікколо Макіавеллі, Правитель

Строфа І

ДВІ ШКОЛИ

Жорж, син фермера Луї Кадудаля, народився в січні 1771 року в селі Керлеано-ан-Бреш поблизу Оре. Південний Морбіан, море не за горами, столиця департаменту (Ванн) менше ніж в двадцяти кілометрах на схід.

Мати, уроджена Ле Байон, була дуже красивою і народила десятьох дітей, з яких лише п'ятеро дожили до часів Революції. Друга, уроджена Рамоліно, яка народила йому суперника 15 серпня 1769 року в Аяччо на Корсиці, також була дуже красивою і дуже плідною — вона народила восьмеро дітей. З тим, що її діти дожили не тільки до часів Революції, а й до часів Імперії, що зовсім не вийшло Наполеонові на добре.

Тож вони були майже однолітками, і, крім фізичних рис, у дитинстві все було однаково, особливо характери. За сімейною традицією, одного разу, коли пані Кадудаль сиділа перед дверима будинку з немовлям на колінах, жебрак, що проходив повз, доторкнувся рукою до обличчя дитини і пророчо сказав:

- Це той, хто буде причиною великих нещасть для себе і своїх близьких!

Його біографи дають кілька таких пророцтв щодо Наполеона, починаючи з того, що пані Бонапарт народила свого найвідомішого сина на килимі із зображенням героїв Гомера.