Шуанська балада

Я накреслив загальний фон метаморфоз Кадудаля, тепер переходимо до нього самого. Жорж покинув коледж Сен-Ів у віці двадцяти років, коли було звільнено світських священиків, які керували закладом. Він ніколи не любив своїх вчителів, але йому не подобалася ця брутальна і колективна "відставка". Розпочався найкоротший етап його професійної громадянської діяльності. Вдень Кадудаль працював клерком у нотаріуса в Оре, а вечорами відвідував місцевий клуб. Він гарячково заповнював прогалини у своїй освіті та намагався зрозуміти причини подій, які деякий час вводили в стан спазму його рідне місто. В його гігантській голові відбувалася його власна революція.

І коли після смерті короля Людовика XVI на гільйотині у січні 1793 року та наказу призвати триста тисяч новобранців у лютому того ж року, сусідня з Морбіаном Вандея повстала (березень 1793 року), метаморфоза Жоржа Кадудаля була вже повною. Він приєднався до повстанців проти Революції, щоб боротися за справу династії Бурбонів, священиків і дворянства.

Так, тієї самої знаті, яка раніше вважала таких, як він, робочою худобою і в кращому випадку відправляла "до шпиталю" за непокору. Тепер же шляхта дуже прихилилася до братів-селян і агітувала їх до повстання, бо одними титулами боротися важко, а їм треба було й гарматне м'ясо. І вона навіть зволила зайняти посади командування військами (вожді селянського походження були рідкісними винятками). І Кадудаль, який аплодував, коли Моро намагався знищити дворянство, тепер став його ревним прихильником. Він перестав його ненавидіти? Ні, це почуття ніколи не згасне в ньому повністю — він просто вирішив, що справа селян і священиків, тобто народу і релігії, є тією, за яку він боротиметься, і щоб перемогти, він повинен підкоритися наказам влади і шляхти, бо, на відміну від неї, селяни і священики не знайомі з військовою стратегією. Це останнє міркування було правильним, але логіка наступного була гіршою: як тільки якобінські терористи, які замінили вівтарі гільйотинами, будуть розбиті, добрий король з роду де Бурбонів знову сяде на трон, а католицьке милосердя торжествуватиме в усіх серцях, і селянам відкриється рай на землі. Хіба його не звали Кадудаль, що кельтською означає "сліпий воїн"?

У березні 1793 року Жорж вписався до шуанів, а саме до групи селян з околиць його рідного села, озброєних вилами та палицями. Повсталих називали шуанами ("les chouans") на честь одного з їхніх перших лідерів Жана Коттеро на прізвисько "Шуан" ("Le Chouan"), оскільки він скликав своїх людей, досконало наслідуючи голос сови, а цей птах французькою мовою зветься "chat-huant". Ця назва спочатку, до повстання, вживалася лише для позначення контрабандистів (Коттеро був контрабандистом), потім для повсталих селянських загонів, нарешті, стала загальною для всього збройного роялістського руху у Франції, спрямованого на повалення Республіки та відновлення влади Бурбонів, особливо у Вандеї, Бретані та Нормандії. Точніше, проте, термін "шуанерія" означав селянський рух, а аристократи, що боролася проти Революції, називали себе роялістами. І ця термінологія буде застосована в цій баладі.

Загін Кадудаля спробував захопити Оре і був розбитий. За доносом Жорж опинився в камері, звідки його витягли через кілька днів, одягли в мундир і включили до республіканських військ, які воюють проти "католицько-королівської армії" Вандеї. Він втік до цієї армії, скориставшись першою ж нагодою, і, перебуваючи в загоні знаменитого Боншампса, пройшов увесь бойовий шлях повстання 1793 року, усі перемоги та поразки, і страшний відступ від Шолле, де загинув його командир. Майже дивом йому вдалося пережити Савеней (23 грудня 1793 р.), бійню, в якій знайшла могилу "королівська католицька армія". На той час він уже був капітаном. У тому ж 1793 році Бонапарт, перебуваючи на Корсиці, остаточно висловився проти роялістів і за республіку. Не через любов до революційного "мотлоху" (його слово), який він зневажав (спостерігаючи, як Людовик XVI, нажаханий революційним виступом, надягає у вікні палацу свій фрігійський ковпак і вклоняється натовпу, Наполеон з презирством сказав: "Боягуз. Кілька сотень з цієї босоти треба було розстріляти з гармат, решта розбіглася б!"), але через ненависть до "ancien régime", до тих паничиків, які передражнювали його корсиканський акцент у Брієнні і які, незважаючи на свою дурість, мали гарантоване блакитною кров'ю своє право на владу і гноблення,. Він був не проти пролити частину цієї крові за соціальну рівність. Тим паче, що повстали роялісти.