Сила природи

— Ні, я лишаюся, поки її не знайдуть... живу-здорову, я сподіваюся. Данієль теж залишився б, але... — Джил провела долонею по обличчю, трішки скривившись, коли торкнулася синця. — Вибачте. Ми до цього всього не готові. Я двадцять дев’ять років у компанії — і такого ще зроду не траплялося. Якщо відверто, ці кляті походи...

— Від них більше проблем, аніж зиску? — зронив Фок, і Джил силувано всміхнулася.

— Навіть коли вони закінчуються нормально. Як на мене, ліпше б люди займалися роботою, за яку їм платять, але в наші дні такого й уголос вимовляти не можна. В нас же тепер доба комплексного менеджменту, — вона похитала головою. — Але, Господи, це просто жах якийсь.

У неї за спиною брязнуло велике панорамне вікно, й усі глянули туди. В шибку барабанили краплі, розмиваючи краєвид.

— Давно ви знайомі з Алісою Рассел? — запитав Фок.

— П’ять років. Це я її найняла.

— Добрий з неї працівник? — Фок уважно спостерігав за нею, але жінка відповіла йому ясним поглядом.

— Так. Добрий. Вона тяжко працює. Тягне лямку.

— Вона зраділа походу?

— Не більше за інших. Не думаю, що комусь до вподоби так проводити вихідні.

— Ми чули, Аліса просила на другий день відпустити її, але ви їй відмовили, — сказала Кармен.

— Щира правда, але я, чесно, не могла її відпустити. Мені б довелося повертатися з усією групою, і виникло б забагато питань, і ще додаткові витрати, і все одно нам усім довелося б знову йти в похід в інший день. Озираючись назад, я думаю, що ліпше б відпустила її тоді. Нічого цього не трапилося б, — похитала головою Джил. — Аліса сказала, що недобре почувається, але я їй не повірила. В її доньки намічалося свято в школі, тож я вирішила, вона через це хоче повернутися. Минулого тижня Аліса спробувала уникнути походу, але зрештою їй довелося змиритися, як нам усім. Нікому насправді не хотілося йти.

— Навіть вам? — спитала Кармен.

— Особливо мені. Аліса й Лорен бодай ходили в такі походи у школі. А Брі Маккензі в чудовій формі. От її сестра... ну, думаю, вона теж не зраділа.

В коридорі почувся тупіт чобіт, і всі троє поглянули у відчинені двері вітальні. Повернувся гурт шукачів. Вони пішли на кухню, і на їхніх виснажених обличчях усе було написано.

— Як обирали п’ятірку для походу? — запитав Фок.

— Вільною вибіркою на основі зарплат і стажу, з метою поліпшення командної роботи в усій компанії.

— А справжня причина?

Джил слабенько посміхнулася.

— Керівництво добирає працівників, які, на його думку, потребують професійного й особистого розвитку й перевірки на міцність.

— А керівництво — це хто? Ви? Данієль?

— Не я. Данієль — так. А переважно — начальники відділів.

— І якого саме розвитку мала досягти конкретно ваша група?

— Брі Маккензі претендує на підвищення, отож для неї це частина програми просування. А її сестра... — Джил затнулася. — Ви знайомі з Бет?

Фок і Кармен кивнули.

— Ну, тоді, мабуть, мені не треба вам нічого пояснювати. Вона не дуже... товариська. Певно, вважалося, що присутність її сестри допоможе, але, боюся, близькість їх двох явно переоцінили, — Джил піджала губи. — Лорен... це ж залишиться між нами, так?.. останнім часом вона стала гірше працювати. Я розумію, що в неї виникли проблеми вдома, але це впливало на роботу.

— А Аліса?

Запала тиша.

— На неї подали скаргу.

— За що?

— А це має стосунок до справи?

— Не знаю, — відповів Фок. — Її досі не знайшли. Отож — можливо.

Джил зітхнула.

— За знущання. Теоретично. Але, можливо, то була просто сварка. Аліса буває занадто прямолінійна. До речі, це конфіденційна інформація. Інші жінки нічого не знають.

— Скарга обґрунтована? — запитала Кармен.

— Важко сказати. Подала одна з секретарок, з якою, можливо, вони просто не зійшлися характерами, але... — вона на мить затнулася. — Це було не вперше. Два роки тому виникла така сама проблема. Все владналося, але керівництво вирішило, що Алісі не завадить інтенсивний курс командної роботи. Це ще одна причина, з якої я її не відпустила ще після першого вечора.

Фок поміркував.

— А ви? — запитав він. — Навіщо пішли в похід ви?

— На останній нараді керівництва ми всі погодилися щороку брати участь у якихось заходах. Але якщо є ще якась прихована причина, вам доведеться запитати це в інших членів керівного комітету.

— Те саме стосується і вашого брата Данієля.

— Вірите ви чи ні, але брат любить походи. І він має рацію: для компанії важливо, щоб люди бачили, що ми з ним також беремо участь у таких заходах.

— Брудните руки, так би мовити, — сказав Фок.

Джил і не змигнула.

— Можна і так сказати.

З коридору пролунав гучний гуркіт: від вітру хряснули двері. Почулися кроки, й хтось знову щільно їх зачинив.

— Мабуть, багато обов’язків у людини, яка працює в родинній фірмі, — сказала Кармен. — Пересидіти не вдасться. Ваш брат теж щось таке казав.

— Справді? — мовила Джил. — Ну, це щира правда. Першу освіту я отримала з англійської літератури й історії мистецтв. Хотіла викладати гуманітарні науки.

— І що трапилося?