Сила природи

Джил хотіла сказати, що, може, варто економити питну воду. Але нема потреби. В таборі буде все потрібне. А Джил поки що не готова була змиритися з перспективою ночувати деінде.

Підйом ставав дедалі крутішим, і Джил чула, як навколо всі починають засапуватися. Схил праворуч здіймався вже під гострішим кутом і нарешті перетворився на пагорб, а далі й на стрімчак. Джил дивилася прямо вперед, крок по кроку просуваючись. Вона не могла точно сказати, на якій уже вони висоті, коли практично без попередження стежка вирівнялася.

Евкаліпти розступилися, й очам відкрився розкішний краєвид — гори й долини, які простиралися ген за обрій. Від руху хмар у небі тіні мінилися, і здавалося, зелений океан хвилюється, як море. Тут, на верхівці, аж подих перехоплювало.

Джил скинула наплічник на землю. П’ятеро жінок стояли пліч-о-пліч, вперши руки в натруджені стегна, намагаючись відсапатися й роздивляючись цю красу.

— Неймовірно.

Немов у відповідь на це хмари розійшлися, відкривши сонце, яке низько висіло вдалині. Проміння торкнулося верхівок найвищих дерев і залило їх палючим пливким сяйвом. Джил кліпнула, засліплена таким приємним золотим світлом, і навіть на мить відчула тепло на обличчі. Вперше за цілий день у неї з душі наче камінь упав.

Аліса дістала з кишені телефон і дивилася на екран. Вона хмурилася, але це нічого страшного, переконувала себе Джил. Навіть якщо й тут не зловлять сигналу, все буде гаразд. Вони дійдуть до другого табору, висушаться й, маючи дах над головою, вирішать, як діяти далі. Зможуть бодай трохи виспатися, а вранці буде веселіше.

Позаду почувся сухий кашель.

— Даруйте, — мовила Бет, — але в якому напрямку нам треба рухатися?

— На захід, — озирнулася Джил.

— Ви впевнені?

— Так. До табору, — сказала Джил і обернулася до Аліси. — Правильно? Ми рухаємося на захід?

— Ага. На захід.

— І ми рухалися на захід весь цей час? — перепитала Бет. — Від самої річки?

— Господи! Так. Я ж уже сказала, — озвалася Аліса, не відриваючись від телефону.

— Тоді... — (Пауза). — Вибачте. Просто... якщо на захід — це сюди, тоді чому сонце сідає на півдні?

Усі обличчя обернулися до сонця, яке просто на очах ще трішки опустилося за дерева.

У цьому вся Аліса, подумалося Джил. Іноді з нею почуваєшся безжально зрадженою.

Розділ 12

Починало вже сутеніти, коли Фок і Кармен залишили Джил Бейлі в адмінкорпусі наодинці з думками. Вони рушили доріжкою назад до будиночків, а навколо відлунювали перші переливи вечірнього пташиного хору.

— Тут так рано темніє, — глянула Кармен на годинник, а вітер шарпнув її волосся. — Мабуть, дерева затуляють світло.

Видно було, як на стоянку заїжджають бусики й звідти вилізають утомлені шукачі. В повітрі клубочилася пара від їхнього дихання. Судячи з облич, добрих новин ніхто не приніс. Гуркіт у небі нарешті стихнув — мабуть, гвинтокрил уже приземлився. Надія танула разом з денним світлом.

Фок і Кармен підійшли до дверей у свої номери.

— Я прийму душ. Трохи зігріюся, — сказала Кармен, потягуючись, і Фок почув, як під одягом у неї хруснули суглоби. Ці два дні тягнулися дуже довго. — За годину зустрінемося за вечерею?

Помахавши на прощання, вона зникла за порогом. Фок відчинив двері й клацнув світло.

Крізь стіну чути було, як вмикається вода.

Присівши на ліжко, Фок пригадав розмову з Джил Бейлі. Була в цій жінці пильність, якої не було у її брата. Це змушувало Фока почуватися незатишно.

Покопирсавшись у наплічнику, він видобув папку з нотатками у справі Аліси Рассел. Погортав їх, не вчитуючись. І так уже добре знав зміст. Спершу він сам не знав, що шукає, та поки гортав аркуші, зосередився. І збагнув: він шукає виправдання, щоб його не так мучили докори сумління. Бодай якийсь натяк на те, що зникнення Аліси Рассел не пов’язане з ним. Що це не вони з Кармен загнали її в скрутне становище, в якому вона мимоволі припустилася помилки. Що вони й самі не припустилися помилки. Що не піддали Алісу небезпеці. Не завдали їй болю.

Фок зітхнув і відкинувся на ліжку. Дійшовши до кінця Алісиної справи, він знову перегорнув її на початок і дістав банківські виписки. Аліса надала доступ до них хай і неохоче, але без примусу, і він їх уже переглядав. Однак зараз було щось заспокійливе в струнких колонках цифр і дат, що переходили зі сторінки на сторінку, документуючи щоденні трансакції, які рухали світ Аліси-Амелії Рассел.

Фок пробіг очима по цифрах. Виписки були щомісячні й починалися дванадцять місяців тому. Остання датувалася четвергом, коли Аліса з іншими жінками вирушила в похід. Сорок доларів вона витратила в мінімаркеті на трасі. Тоді її банківською карткою скористалися востаннє.

Фок вивчав зарахування й витрати, намагаючись скласти враження про цю жінку. Він зауважив, що чотири рази на рік, як за годинником, вона витрачала кілька тисяч доларів в універмазі «Девід Джонс» — за два тижні до приходу нової пори року. І що своїй прибиральниці вона платила, зважаючи на кількість відпрацьованих годин, підозріло менше за мінімальну платню.